Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю "Росинка", Касперівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області про визнання недійсними державного акту на право постійного користування землею та рішення Касперівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області від 06 квітня 1999 року № 48, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 7 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 травня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 жовтня 2006 року у товариства з обмеженою відповідальністю "Росинка" (далі - ТОВ "Росинка") вони придбали літні будинки НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. На даний час позивачі мають намір реалізувати дані будинки, однак позбавлені можливості це зробити, оскільки земельні ділянки, на яких розміщені будинки належним чином не оформлені. Земельна ділянка в 2,5 га., на якій розміщені викуплені позивачами будинки перебуває у постійному користуванні ТОВ "Росинка". Рішеннями Касперівської сільської ради № 364, № 365 від 16 березня 2015 року позивачам надано дозволи на виготовлення проектів землеустрою на ділянки під викупленими будинками, здійснено топографічну зйомку землі та проведено розрахунки потреби площ для обслуговування будинків, але товариство не дає добровільної згоди на вилучення вказаних ділянок із земель йому належних на праві постійного користування.

Ураховуючи наведене, просили визнати недійсними, виданий Касперівською сільською радою Заліщицького районного суду Тернопільської області, державний акт на право постійного користування землею від 12 червня 2000 року, рішення Касперівської сільської ради від 6 квітня 1999 року, на підставі якого видано вказаний державний акт.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 7 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 17 травня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд на підставі наданих сторонами доказів, яким дав оцінку, встановив фактичні обставини справи та прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного державного акту на право постійного користування землею від 12 червня 2000 року, виданий ТОВ "Росинка", та рішення Касперівської сільської ради Заліщицького районного суду Тернопільської області від 6 квітня 1999 року.

Судами вірно встановлено, що придбання 28 жовтня 2006 року позивачами будинків, розташованих на спірній земельній ділянці, не могло впливати на законність рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 6 квітня 1999 року.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК України не заслуговують на увагу та не впливають на законність ухваленого у справі рішення.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 7 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.