Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року,

У березні 2014 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що внаслідок укладення договорів факторингу відбулася заміна кредитора, а саме: ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 10 червня 2008 року № 2633/0608/45-002, позичальником згідно з яким є ОСОБА_4

Відповідно до умов вказаного кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальникові кредит у сумі 45 тис. доларів США, а останній зобов'язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника 10 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 2633/0608/45-002-Р-1.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, проте відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, в результаті чого станом на 10 лютого 2014 року має прострочену заборгованість за кредитом в сумі 47 326,43 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 403 609 грн 26 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 04 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2008 року № 2633/0608/45-002, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4, в сумі 519 294 грн 97 коп., а саме: заборгованість за кредитом - 403 609 грн 26 коп.; заборгованість за відсотками - 105 237 грн 22 коп.; заборгованість за пенею - 10 448 грн 49 коп., та судові витрати в сумі 7 673 грн 40 коп.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судом установлено, що 10 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" (правонаступник ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 2633/0608/45-002 з подальшим внесенням змін та доповнень, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати позичальникові кредит у сумі 45 тис. доларів США, а останній зобов'язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника, що випливають з основного договору, 10 червня 2008 року ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 уклали договір поруки, за яким ОСОБА_5 як поручитель поручається за виконання ОСОБА_4 обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі цього договору в майбутньому.

Банк надав ОСОБА_4 кредит у сумі 45 тис. доларів США, однак останній неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, в результаті чого станом на 10 лютого 2014 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 47 326,43 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 403 609 грн 26 коп.; за відсотками - 12 339,91 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 105 237 грн 22 коп.

У зв'язку з систематичним порушенням боржником своїх обов'язків банком нарахована неустойка: пеня - 2 487,35 доларів США, що становить 21 212 грн 62 коп. З огляду на вимоги ст. ст. 266, 258 ЦК України розмір неустойки - пені становить 1 225,17 доларів США, що еквівалентно 10 448 грн 49 коп.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2015 року в справі № 352/1385/15-ц за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_4 про звернення на предмет іпотеки, третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, що набрало законної сили 03 листопада 2015 року та залишено без змін після його перегляду судом касаційної інстанції 02 березня 2016 року, звернено стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи в позові про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки фактично задоволено позовні вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" у даній справі.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, зазначав наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, зобов'язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишається дійсним.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1080цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Покладаючи в основу рішення висновок про подвійне стягнення, суд першої інстанції не врахував, що за змістом ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України.

Матеріали справи не містять даних про виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2015 року, оскільки його виконання в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Щодо суми заборгованості, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог, оскільки відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань перед банком щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим виникла заборгованість сумі 519 294 грн 97 коп., розмір якої надано позивачем та не спростована відповідачами.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, підстав для скасування ухваленого ним рішення не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.