Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 січня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 5 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 нежитлові наступні приміщення: прохідну під літ. "Б", площею 25,1 кв. м.; гараж під літ. "Ж", площею 126,3 кв. м.; нежитлову будівлю - мийку під літ. "Л", площею 117,4 кв. м.; майстерню під літ. "Е", площею 154,4 кв. м; контору під літ. "А", площею 86,4 кв. м. будівель та споруд, які розташовані по АДРЕСА_1

В обґрунтування позову зазначала, що з 20 листопада 1993 року по 13 вересня 2012 року з ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними, як подружжям, було придбано наведене вище майно, яке зареєстроване за ОСОБА_6 За рішенням суду від 5 вересня 2011 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_7 за договором позики визнано право власності на дане майно за ОСОБА_4 У подальшому дане рішення суду було скасоване рішенням апеляційного суду від 6 серпня 2015 року з тих підстав, що ОСОБА_7 не мав права відчужувати спірне майно, яке належить на праві спільної сумісної власності подружжю.

5 травня 2015 року ОСОБА_4 відчужив спірне майно ОСОБА_8

Ураховуючи наведене, просила позов задовольнити.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач не був власником майна, його вимоги не підлягають до задоволення в порядку ст. 388 ЦК України. Крім того, позивач не довів, що є власником всього майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, оскільки спільна сумісна власність подружжя передбачає частку кожного з подружжя в майні (ст. 70 СК України).

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що з 20 листопада 1993 року по 13 вересня 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 5 вересня 2011 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, за ОСОБА_4 визнано право на приміщення прохідної площею 25,1 кв. м, гаража площею 126,3 кв. м, яке належить ОСОБА_7 згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 24 червня 2006 року, мийки площею 117,4 кв.м, яке належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 3 вересня 2007, приміщення майстерні площею 154,4 кв. м та контори площею 86, 4 кв. м, будівель та споруд, яке належить ОСОБА_7 згідно з договором купівлі продажу нежилого приміщення від 15 лютого 2008 року, що знаходяться по АДРЕСА_2 в рахунок погашення боргу за договором позики в сумі 350 000 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 5 травня 2015 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_8 приміщення прохідної, гаража, мийки, майстерні та контори, що знаходяться по АДРЕСА_2.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 6 серпня 2015 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 5 вересня 2011 року скасоване, в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики шляхом визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що наведене вище майно перебувало у спільній сумісній власності подружжя: її та ОСОБА_6, а відтак, відповідно до ст. 60 СК України вона має право власності на 1/2 частину, а тому є всі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 5 травня 2015 року та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як убачається зі змісту наведеного вище рішення апеляційного суду від 6 серпня 2015 року підставою для скасування рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 5 вересня 2011 року про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірні приміщення стало те, що ОСОБА_7 не мав права відчужувати спірне майно, яке належить на праві спільної сумісної власності подружжю.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

З огляду на абсолютність права власності власнику надається багато прийомів, способів та засобів захисту свого права.

Одним із таких засобів є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

З аналізу змісту ст. 388 ЦК України вбачається, що важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

За пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.

За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду про визнання права власності, на підставі якого спірне майна було вилучено з володіння позивача, у подальшому було судом скасовано, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами ст. 388 ЦК України.

Вирішуючи спір, суди на вказане уваги не звернули, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судами повністю не встановлено, ухвалені рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.