Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Єрьоміна А.В. Шведа Е.Ю. провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом Комунального підприємства "Комунальна власність" Мелітопольської міської ради Запорізької області до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про часткове скасування рішення за касаційною скаргою Комунального підприємства "Комунальна власність" Мелітопольської міської ради Запорізької області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року

У листопаді 2013 року Комунальне підприємство "Комунальна власність" Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - КП "Комунальна власність") у Запорізькому окружному адміністративному суді пред'явило позов до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області (далі - ДФІ в Запорізькій області) про часткове скасування рішення.

Просило скасувати пункт 2 вимоги від 16 жовтня 2013 року № 08-08-14-14/8935, яким покладено обов'язок відобразити в обліку кредиторську заборгованість перед міським бюджетом м. Мелітополя по надходженнях від плати за надання місця для розташування об'єктів зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності, та перерахувати кошти у сумі 2 272 484,94 грн. до міського бюджету м. Мелітополя; в іншому випадку відшкодувати до міського бюджету м. Мелітополя у повному обсязі за рахунок осіб, винних у недоотриманні міським бюджетом коштів за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів шкоду у загальній сумі 2 272 484,94 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року позов задоволено.

Скасовано пункт 2 рішення ДФІ в Запорізькій області, яке оформлене обов'язковою вимогою щодо усунень порушень, виявлених ревізією КП "Комунальна власність" від 16 жовтня 2013 року № 08-08-14-14/8935.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, КП "Комунальна власність" подало касаційну скаргу.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ДФІ в Запорізькій області, відповідно до пункту 1.4.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на ІІ квартал 2013 року, проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності КП "Комунальна власність" за період 01 січня 2010 року по 01 липня 2013 року, за результатами якої складено акт від 06 вересня 2013 року № 08-21/13.

Ревізією встановлено, що протягом 2010-2012 років та І півріччя 2013 року внаслідок не приведення Мелітопольською міською радою рішення від 15 серпня 2003 року № 5 у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" (2067-2003-п) та прийняття Мелітопольською міською радою рішень від 04 березня 2010 року № 5/8 та від 30 червня 2011 року № 3/6, до міського бюджету здійснювалось не повне зарахування плати від надання місця для розташування об'єктів зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності, що призвело до недоотримання коштів міським бюджетом на загальну суму 2272484,94 грн., чим порушено пункт 13 Типових правил № 2067 та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (2067-2003-п) .

16 жовтня 2013 року ДФІ в Запорізькій області винесено вимогу від № 08-08-14-14/8935 "Про обов'язкові вимоги щодо усунення порушень, виявлених ревізією КП "Комунальна власність", пунктом 2 якої вимагалось від позивача відобразити в обліку кредиторську заборгованість перед міським бюджетом м. Мелітополя по надходженнях від плати за надання місця для розташування об'єктів зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності, та перерахувати кошти у сумі 2 272 484,94 грн. до міського бюджету м. Мелітополя. В іншому випадку відшкодувати до міського бюджету м. Мелітополя у повному обсязі за рахунок осіб, винних у недоотриманні міським бюджетом коштів за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів шкоду у загальній сумі 2 272 484,94 грн., на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з пунктом 2 вимоги ДФІ, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність пункту 2 оскаржуваної вимоги.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що неперерахування КП "Комунальна власність" плати за тимчасове користування місцем розміщення об'єктів зовнішньої реклами до бюджету м. Мелітополя не спричинило збитків бюджету.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (2939-12) та Положення про державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/201 (499/2011) , зазначив, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а тому пункт 2 вимоги не порушує прав та інтересів позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою позицією суду апеляційної інстанції із огляду на наступне.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (499/2011) (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги про усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

З матеріалів справи вбачається, що ДФІ в Запорізькій області пред'явлено вимогу про усунення виявлених ревізією порушень. При цьому у пункті 2 вимоги вказано, зокрема на виявлені збитки, їх розмір та необхідність їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 21-1143а15), який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Комунальна власність" Мелітопольської міської ради Запорізької області залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року в адміністративній справі за позовом Комунального підприємства "Комунальна власність" Мелітопольської міської ради Запорізької області до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про часткове скасування рішення - без зміни.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.