Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Гіркополонківської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання рішень незаконними, визнання державного акта недійсним та договору купівлі-продажу незаконним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 січня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із указаним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що ОСОБА_7 набула право власності на будинок і земельну ділянку розміром 0,6 га в АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_9

Крім того, зазначає, що рішенням Гіркополонківської сільської ради № 11/16 від 15 червня 2012 року ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку на цій підставі розміром більшим 0,0975 га, що потягло порушення її прав, як суміжного землекористувача за законом, оскільки земельна ділянка у її власність була передана раніше.

Вказує, що державний акт про право власності на земельну ділянку відповідач оформила 11 вересня 2012 року на підставі рішення Гіркополонківської сільської ради № 11/16 від 15 червня 2012 року в порушення вимог ст. ст. 117, 118, 120, 123 Земельного Кодексу України, оскільки до цього Гіркополорнківською сільською радою не було витримано встановленого порядку передачі ОСОБА_7 земельної ділянки із комунальної власності у приватну.

З урахуванням збільшення позовних вимог, просила визнати рішення Гіркополонківської сільської ради № 11/16 від 15 червня 2012 року про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки незаконним та скасувати його; визнати частково недійсним рішення Гіркополонківської сільської ради № 88 від 24 січня 1994 року в частині внесення в списки ОСОБА_10 про надання їй права на приватизацію земельної ділянки; визнати недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_7, виданий на підставі рішення Гіркополонківської сільської ради № 11/16 від 15 червня 2012 року, а також визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 27 липня 2013 року розміром 0,0975 га в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 20 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Судами встановлено, що 24 січня 1994 року рішенням Гіркополонківської сільської ради № 88 ОСОБА_9 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, для ведення особистого підсобного господарства 0,06 га.

Відповідно до рішення Гіркополонківської сільської ради від 15 червня 2012 року ОСОБА_7 було передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,13 га в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Відповідно до рішення Гіркополонківської сільської ради від 25 січня 2008 року № 21/9 ОСОБА_6 передано у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,15 га .

Сторони є власниками суміжних земельних ділянок.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до ст. 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

За змістом п. 4.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 18 травня 2010 року за № 376 (z0391-10) , відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Пунктом 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 04 травня 1999 року № 43 (z0354-99) , складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

А змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на садах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_6 не надала жодних належних та допустимих доказів про те, що внаслідок прийняття оспорюваних рішень та при видачі державного акту на право власності на земельну ділянку єдиним правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності чи користування на земельну ділянку на час виникнення спірних правовідносин, являвся державний акт, якого позивач ОСОБА_6 не мала.

Отже суд правильно урахував, що позивач не надав в передбаченому порядку вимогами ст. 60 ЦПК України належних доказів на спростування вищевказаних обставин.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213 - 215 ЦПК України (1618-15) , підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.