Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Маляренка А.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Ситнік О.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: Вишеньківська сільська рада Бориспільського району Київської області, управління земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області, про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, відновлення меж земельних ділянок, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 16 червня 2015 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_7, посилаючись на те, що у 2008 році відповідач самовільно захопив частину її земельної ділянки та звів паркан, а пізніше побудував сарай, частина якого фактично знаходиться на земельній ділянці позивачки. За результатами проведеного обміру земельної ділянки позивачки встановлено, що її земельна ділянка не відповідає розмірам та площі, зазначених в державному акті на право власності на земельну ділянку. Позивачка зазначає, що розмір її земельної ділянки площею 0,150 га значно зменшився. Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що відповідач не допускає до своєї земельної ділянки землевпорядну організацію, яка має провести виміри ділянок та виготовити зведений кадастровий план фактичного користування із зазначенням накладок земельних ділянок.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд зобов'язати ОСОБА_7 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_6 та привести її у первісний стан шляхом знесення побудованого сараю та відновити межу між земельними ділянками ОСОБА_6 та земельною ділянкою ОСОБА_7, яка відповідає земельно-кадастровій документації.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 30 липня 2013 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_7 знести сарай та частину огорожі, що зведені ним на земельній ділянці площею 0,15 га, яка належить ОСОБА_6

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 30 липня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У січні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив зобов'язати ОСОБА_6 встановити тверді межі між спірними земельними ділянками за фактичним користуванням.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_6 земельною ділянкою, що належить їй на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 28: грудня 2002 року. Зобов'язано ОСОБА_7 власними силами та за власний рахунок знести паркан та цегляну господарську будівлю (сарай), що належать йому та знаходиться на земельні ділянці, що належить ОСОБА_6, по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 січня 2001 року на житловий будинок по АДРЕСА_2, видане ОСОБА_7, в частині права власності на сарай.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 червня2015 року рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову ОСОБА_6 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням виконкому Вишеньківської сільської Ради народних депутатів № 74 від 07 грудня 1991 року ОСОБА_8 було надано для житлового будівництва земельну ділянку площею 0,15 га в с. Петровське Бориспільського району Київської області.

Рішенням Вишеньківської сільської Ради народних депутатів № 05 від 24 січня 1997 року ОСОБА_8 було передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку площею 0,19 га.

04 травня 1997 року Вишеньківською сільською радою народних депутатів Київської області на підставі вищевказаного рішення на ім'я ОСОБА_8 було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,19 га, що розташована в с. Петрівському Бориспільського району Київської області та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 203, з кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_2.

На вкачаній земельній ділянці ОСОБА_7 у 19972001 роках побудував житловий будинок та господарські будівлі, які рішенням виконкому Вишеньківської сільської ради від 18 січня 2007 року № 25 прийняті в експлуатацію. На них оформлено та видано 13 лютого 2008 року свідоцтво на право власності на нерухоме майно.

Позивач є власником земельної ділянки площею 0,150 га, що розташована в с. Петровському Бориспільського району Київської області та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка межує із земельною ділянкою, належною на праві приватної власності відповідачу, на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого 28 грудня 2002 року Вишеньківською сільською радою Бориспільського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2003, з кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_4.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317, ч. ч. 1, 2 ст. з 10, ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном па власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії та особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з приписами ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 є власником належної йому земельної ділянки, наданої йому відповідно до вимог закону, будівель та споруд на цій земельній ділянці, які прийняті в експлуатацію та на них видані правовстановлюючі документи, а ОСОБА_6 не надано належних доказів того, що на момент будівництва цих споруд вона була власником суміжної земельної ділянки і її право було порушено відповідачем.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з дотриманням положень ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними правовими висновками, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 212, 303, 304 ЦПК України, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скаргапідлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 16 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.