Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору завдатку дійсним та стягнення суми за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_4 укладено усний попередній договір у зв'язку з відсутністю у останнього належним чином оформлених документів на недобудований житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1, за умовами якого відповідач зобов'язався продати йому вищевказаний недобудований житловий будинок і земельну ділянку за 104 тис. грн, виготовити правовстановлюючі документи, а він - віддавати йому грошові кошти частинами у рахунок завдатку. Після чого він зі згоди відповідача вселився до недобудованогожитлового будинку.

На виконання зазначеної вище усної домовленості за період з липня 2013 року до березня 2014 року він сплатив відповідачу завдаток у розмірі 71 тис. грн, про що є відповідні розписки. Проте відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, правовстановлюючі документи на недобудований житловий будинок, земельну ділянку не оформив та почав вимагати від нього виплатити повну вартість будинку у розмірі 104 тис. грн, а 27 травня 2016 року рішенням Тетіївського районного суду Київської області, що набрало законної сили, його виселено зі спірного незавершеного будівництвом будинку.

Вважав, що такими діями відповідача порушено його права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати договір завдатку, укладений 19 березня 2014 року між ним та ОСОБА_4, дійсним, стягнути з відповідача 142 тис. грн.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір завдатку, укладений 19 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4,дійсним. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 143 420 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив усні зобов'язання, укладені між ним та позивачем, які по суті були забезпечені завдатком, не оформив правовстановлюючі документи для продажу житлового будинку та земельної ділянки, не повернув позивачу завдаток, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 571 ЦК України він повинен повернути завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що укладення правочину завдатку між сторонами стосується погодження умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, а тому до такого договору мають застосовуватися відповідні вимоги законодавства щодо його форми, зокрема він має бути укладений в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним і не тягне за собою правових наслідків.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що на початку 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали усну угоду, згідно з якою позивач купує недобудований житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 за 104 тис. грн, на які відсутні правовстановлюючі документи, а відповідач у коротший термін виготовляє правовстановлюючі документи.

Крім того, судами встановлено, що сторони домовилися про те, що ОСОБА_3 вселяється в недобудований будинок та проводить за свій рахунок його ремонт, у зв'язку з чим позивач разом з сім'єю у 2013 році вселився до будинку та в рахунок оплати за будинок на підставі розписок надавав ОСОБА_4 завдаток (грошові кошти), а саме: 1 грудня 2013 року - 4 тис.грн, 17 липня 2013 року - 20 тис.грн, 20 березня 2013 року - 30 тис.грн, 8 березня 2014 року- 10 тис. грн, 19березня 2014 року - 7 тис.грн, а всього 71 тис. грн.

Відповідач взятих на себе обов'язків продавця не виконав, правовстановлюючих документів на недобудований житловий будинок із земельною ділянкою, що розташовані по АДРЕСА_1, не виготовив.

Відповідно до рішення Тетіївського районного суду від 27 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4виселено ОСОБА_3 разом із сім'єю з будинку.

Отриманий завдаток у розмірі 71 тис. грнвідповідач ОСОБА_3 не повернув.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року № 6-82цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом установлено, що сторони домовились про укладення договору купівлі-продажу недобудованого житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1. У рахунок платежів за вказане майно відповідач отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 71 тис. грн, про що є відповідні розписки. Зазначені обставини відповідач не спростував.

Оскільки договір купівлі-продажу між сторонами укладено не було, апеляційний суд не дав оцінки тому, чи не є передана відповідачу сума у розмірі 71 тис. грн авансом, що підлягає поверненню позивачу.

Саме такими фактичними обставинами позивач обґрунтував свої позовні вимоги, а застосування до встановлених судом правовідносин норм матеріального права є виключною компетенцією суду і не є виходом за межі позову.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.