Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 9 серпня 2016 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 1 грудня 2003 року він є власником 11/20 частин будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1. Власником іншої частини цього будинку (9/20) є відповідач. Будинок побудований у 1984 році і складається з двох окремих квартир, до яких є окремі виїзди з двору для кожної частини будинку. Між колишнім власником будинку та відповідачем із 1984 року склався порядок землекористування, згідно якого розмежування присадибної ділянки проходило по прямій лінії від кожного боку стіни, що розділяла житловий будинок, до меж присадибної ділянки. Земельна ділянка була розділена по фактичному користуванню і до 2010 року позивач та відповідач дотримувалися вказаного порядку землекористування. Проте з серпня 2011 року відповідач став порушувати порядок землекористування, захопив город позивача, поставив металеву сітку, погрожує фізичною розправою.

Ураховуючи наведене, позивач просив установити межі користування присадибною земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача звільнити приміщення літньої кухні і використовувати для зберігання свого автомобіля гараж літ Е; заборонити відповідачу заходити на належну йому (позивачеві) присадибну ділянку і користуватися воротами і хвірткою.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив встановити порядок користування вказаною земельною ділянкою відповідно до третього варіанту, запропонованого висновком комплексної судової земельно-технічної експертизи, а в частині звільнення допоміжних приміщень позовні вимоги залишити позов без розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда (нова назва Кропивницький) від 13 лютого 2015 року позов ОСОБА_4 про розмежування земельної ділянки та звільнення допоміжних приміщень залишено без розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1, згідно фактичного користування, зазначеного в додатку № 2 до висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи від 31 грудня 2014 року. Залишено у користуванні: ОСОБА_4 - частину земельної ділянки, площею 153,53 кв. м; ОСОБА_5 - частину земельної ділянки, площею 273,43 кв. м; у спільному користуванні ОСОБА_4 і

ОСОБА_5 - частину земельної ділянки, площею 271,52 кв. м. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду, рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 9 серпня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2015 року скасовано з ухваленням нового рішення, яким встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 згідно варіанту № 1 висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи від 12 липня 2016 року № 67.

Надано в особисте користування ОСОБА_4 частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, загальною площею 293,2 кв. м, позначену в додатку В синім кольором.

Надано в особисте користування ОСОБА_5 частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, загальною площею 226,5 кв. м, позначену в додатку В фіолетовим кольором.

У спільному користуванні ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишено частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, площею 147,8 кв. м, позначену в додатку В жовтим кольором.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із наявність правових підстав для встановлення порядку користування земельною ділянкою між сторонами.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що на підставі договору дарування від 1 грудня 2003 року ОСОБА_4 належить 11/20 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташований АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 667,5 кв. м.

Власником 9/11 частин цього будинку є відповідач ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 1982 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на порушення відповідачем порядку користування земельною ділянкою, перешкоди йому в користуванні, зокрема, внаслідок того, що відповідач почав використовувати для зберігання власного автомобіля не гараж Е, а сарай Б та спільну частину подвір'я, спір виникав щодо використання і інших частин ділянки. Також він вказував, що існуючим порядком користування порушуються його права, як співвласника з більшою часткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористування).

Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (з подальшими змінами і доповненнями) судам роз'яснено, що у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

У п. 21 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року судам роз'яснено, що виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі 23 вересня 2015 року зазначав, що суд апеляційної інстанції не дав оцінки тому, чи мало місце порушення з боку відповідача порядку користування земельною ділянкою, що фактично склався між сторонами у період до серпня 2011 року та захоплення відповідачем частини земельної ділянки, належної позивачу, а встановив порядок користування земельною ділянкою, чим фактично вийшов за межі позовних вимог. Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач просив не встановлювати або змінювати порядок користування земельною ділянкою, а усунути перешкоди у користуванні шляхом звільнення відповідачем захопленої ним частини земельної ділянки, фактично не перевіривши законність та обґрунтованість рішення районного суду в межах заявлених вимог.

Установлено, що на підставі п. 8 рішення виконкому Кіровоградської міської ради від 26 лютого 1993 року земельна ділянка площею 667,50 кв. м була надана у спільне користування співвласникам будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було досягнуто домовленість про порядок користування земельною ділянкою, який зазначено в додатку № 2 висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи від 31 грудня 2014 року.

На підставі договору дарування від 27 вересня 2000 року ОСОБА_6 подарував 11/20 частин вказаного будинку ОСОБА_8 При цьому порядок користування земельною ділянкою між співвласниками не змінився.

На підставі договору дарування від 1 грудня 2003 року ОСОБА_8 подарував належні йому 11/20 частин наведеного будинку ОСОБА_4 При укладенні договору дарування між сторонами не було домовленості щодо зміни існуючого порядку користування земельною ділянкою.

Згідно з висновком комплексної земельної технічної експертизи

від 31 грудня 2014 року співвласник ОСОБА_4 фактично користується на 94,87 кв. м менше ніж припадає на його частку, а співвласник ОСОБА_5 фактично користується земельною ділянкою на 94,87 кв. м більше, ніж припадає на його частку. Площа земельної ділянки, якою фактично користується позивач становить 289,29 кв. м, а відповідач користується частиною ділянки площею 409,19 кв. м, тобто в користуванні позивача є ділянка менша на 119,90 кв. м. З урахуванням часток сторін у праві власності на будинок, позивач користується частиною ділянки, яка на 94,87 кв. м менша належної йому частики. Більша частина прилеглої до належних позивачу частин будівель територія використовується сторонами спільно і з цього приводу між ними виникають спори зокрема щодо використання городу, квітника, встановлення огорожі на земельній ділянці.

Апеляційний суд, з урахуванням встановлених обставин та наведених норм правильно виходив із того, що угода, укладена попереднім співвласником будинку і відповідачем, не виконується, а її умови є несправедливими по відношенню до позивача, оскільки встановлюють більш вигідні умови для відповідача, явно ущемляють законні права позивача на користування земельною ділянкою, яка надана у спільне користування, позбавляє його можливості належного користування і обслуговування своєю частиною господарсько-побутових будівель.

Суд вірно не взяв до уваги варіанти, запропоновані у висновку комплексної судово-технічної експертизи від 31 грудня 2014 року № 15 з тих підстав, що вони визначені з урахуванням частини самозахопленої сторонами території.

Обираючи варіант № 1, запропонований висновком додаткової судово-технічної експертизи від 12 липня 2016 року, суд обґрунтовано виходив із того, що цей варіант є найбільш оптимальним, оскільки він передбачає відведення у відособлене користування сторін найбільшої частини ділянки площею 519,7 кв. м порівняно з двома іншими варіантами. Площа частини земельної ділянки, яка має залишитися у спільному користуванні сторін у варіанті № 1 є найменшою 147,8 кв. м, порівняно з 172 кв. м і 157,9 кв. м у інших двох варіантах.

Вирішуючи спір, апеляційний суд дав належну оцінку наданим сторонами доказам і вірно встановив порядок користування земельною ділянкою загальною площею 667,5 кв. м по АДРЕСА_1, відповідно до належних співвласникам часток.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд виконав вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Посилання в касаційній скарзі на неправомірність висновку додаткової судово-технічної експертизи від 12 липня 2016 року, який апеляційним судом покладено в основу рішення, висновків суду не спростовують.

Решта доводів касаційної скарги зводиться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), та до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами при розгляді справи і на законність рішення суду не впливають.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 9 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.