816/93/16 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, якими визначені суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб - 24.10.2017 Прийняття

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 у даній справі скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки BMW моделі 750LI XDRIVE F02, реєстраційний номер НОМЕР_1, об 'єм двигуна P.1 4395, 2011 року випуску, дата первинної реєстрації 11.11.2011 та згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, автомобіль марки NISSAN моделі GT-R, реєстраційний номер НОМЕР_4, об 'єм двигуна 3799, 2012 року випуску, дата первинної реєстрації 24.07.2012. ДПІ у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення - рішення від 18.06.2015 № 32-17, яким визначено суму податкового зобов 'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 18.06.2015 № 33-17, яким визначено суму податкового зобов 'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, у зв 'язку з чим застосування контролюючим органом положень ПК України (2755-17) щодо оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII (71-19) ) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю. Законом № 71-VIII (71-19) було запроваджено низку правоIвих норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків. Згідно із п. 10.2 ст. 10 ПК України, в редакції Закону № 71-VII (71-19) , місцеві ради обов 'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об 'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов 'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення. Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Наведеною нормою передбачено обов 'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок. В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII (71-19) набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов 'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку. При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради. Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік. Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою. При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону № 71-VIII (71-19) , а так само обов 'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України . Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з п. 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII (71-19) , в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об 'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об 'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб 'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII (71-19) рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку. Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України . Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України . Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню. При цьому, з урахуванням змісту норм ПК України (2755-17) Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об 'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Отже, сама собою наявність у ПК України (2755-17) норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України . І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку. Для конкретної правової ситуації щодо запровадження транспортного податку у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов 'язку встановити транспортний податок. Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік. Таким чином, транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року. Виходячи з викладеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Зазначене підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік. В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються. З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) зобов 'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016. Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016. 3.Ухвала набирає законної з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) . Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О. Бухтіярова І.В.Приходько Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки BMW моделі 750LI XDRIVE F02, реєстраційний номер НОМЕР_1, об 'єм двигуна P.1 4395, 2011 року випуску, дата первинної реєстрації 11.11.2011 та згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, автомобіль марки NISSAN моделі GT-R, реєстраційний номер НОМЕР_4, об 'єм двигуна 3799, 2012 року випуску, дата первинної реєстрації 24.07.2012. ДПІ у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення - рішення від 18.06.2015 № 32-17, яким визначено суму податкового зобов 'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 18.06.2015 № 33-17, яким визначено суму податкового зобов 'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, у зв 'язку з чим застосування контролюючим органом положень ПК України (2755-17) щодо оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII (71-19) ) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю. Законом № 71-VIII (71-19) було запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків. Згідно із п. 10.2 ст. 10 ПК України, в редакції Закону № 71-VIII (71-19) , місцеві ради обов 'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об 'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов 'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення. Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Наведеною нормою передбачено обов 'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок. В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII (71-19) набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов 'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради. Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік. Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою. При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону № 71-VIII (71-19) , а так само обов 'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України .

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків. Вказане вбачається також з п. 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII (71-19) , в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об 'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об 'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб 'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Отже, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII (71-19) рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку. Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому, з урахуванням змісту норм ПК України (2755-17) Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об 'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Отже, сама собою наявність у ПК України (2755-17) норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте. Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку. Для конкретної правової ситуації щодо запровадження транспортного податку у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов 'язку встановити транспортний податок. Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік. Таким чином, транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року. Виходячи з викладеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні.

Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Зазначене підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік. В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються. З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) зобов 'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016. Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково. Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -