Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради, третя особа - Київсьий міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Київської міської державної адміністрації, про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Київської міської державної адміністрації, у якому просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу за рішенням суду в розмірі 4 838 грн з урахуванням 3 504 грн 02 коп. інфляційних втрат та 363 грн 45 коп. річних.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що між сторонами в порядку адміністративного судочинства вирішувався спір про його право на перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної грошової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Судовим рішенням від 31 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили його право було підтверджено та у відповідача виникло грошове зобов'язання перед ним у сумі допомоги розмірі 4 838 грн, яке до цього часу не виконано. Виходячи із цього, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просив стягнути борг з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 3 504 грн 02 коп. та 363 грн 45 коп. річних.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.

При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами іншого законодавства.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Так, спір що виник між сторонами з приводу виплати одноразової грошової допомоги врегульовано Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Вимоги позивача про застосування до відповідача відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, визначені даною статтею.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України № 6-2759цс16 від 20 січня 2016 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду.

Відтак, висновки судів про те, що на спірні правовідносини не поширюється положення ст. 625 ЦК України, є правильними.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.