310/3642/15-ц Про витребування з володіння нерухомого майна - 26.10.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про витребування з володіння нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою адвокатом Безухом Максимом Ігоровичем, на рішення апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, та остаточно просила витребувати з володіння ОСОБА_4 та повернути у її володіння нерухоме майно, а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що їй на праві власності належить 1/2 частина вказаної вище квартири, інша Ѕ частини належала ОСОБА_8, яка померла, а спадщину після її смерті фактично прийняла третя особа ОСОБА_6, яка фактично проживала та була зареєстрована у цій квартирі.

Посилаючись на те, що у квітні 2015 року вона випадково дізналася про відчуження всієї квартири від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5, який в свою чергу, відчужив її на користь ОСОБА_4, у зв'язку з чим вважала, що порушено її права як власника Ѕ частини цієї квартири, та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, встановлених ст. 388 ЦК України.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2015 року позов задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_4 та повернуто у володіння ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме: Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_3 - Безух М.І., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_9, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов та витребовуючи Ѕ частини квартири на користь позивачки на підставі ст. 388 ЦК України, виходив з того, що свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_1, видане ОСОБА_6 Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним об'єднанням виконкому Бердянської міської ради Державного комітету України по житлово-комунальному господарству (далі - ВЖРЕО виконкому Бердянської міської ради ДКУ ЖКГ) 01 лютого 1997 року, яке зареєстроване комунальним підприємством з технічної інвентаризації Бердянської міської ради (далі - КПТІ Бердянської міської ради) 24 жовтня 2006 року в реєстровій книзі № 898 за реєстровим № 10830, є таким, що містить завідомо неправдиві дані, оскільки воно протирічить матеріалам інвентаризаційної справи, а також статусу квартири, яка була кооперативною, і оформлення права власності на неї здійснювалась в іншому порядку, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що договір купівлі продажу спірної квартири було укладено та посвідчено нотаріусом на підставі правовстановлюючого документу, який містив неправдиві відомості, а тому він є нікчемним в розумінні ч. 2 ст. 215 ЦК України і визнання його недійсним судом не вимагається.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що недійсність договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 продала спірну квартиру, прямо не вказана в законі, а тому цей договір не є нікчемним, а вимог про його недійсність ОСОБА_3, яка не була його стороною, не заявляла, тому висновок суду про нікчемність вказаної угоди виходить за межі позовних вимог.

Крім того апеляційний суд дійшов висновків, що право власності позивачки на частку нерухомого майна не є безспірним, оскільки ще до постановлення судом ухвали про затвердження мирової угоди, за якою ОСОБА_3 стала власником частини квартири, було видане вказане вище свідоцтво органом приватизації на все майно ОСОБА_6; позивачка не заявляла вимог про недійсність цього свідоцтва і рішення органу приватизації нею також не оспорювалось.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з ухвалою Бердянського міського суду від 06 травня 1997 року про затвердження мирової угоди, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_10 та ОСОБА_3 (по 1/2 частини), як спадкоємцям ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4).

Вказана ухвала суду має реєстраційний напис бюро технічної інвентаризації від 23 травня 1997 року, міститься в матеріалах інвентаризаційної справи КПТІ Бердянської міської ради та повністю відповідає інформації щодо попереднього власника вказаної квартири -ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, судами установлено, що будинок АДРЕСА_1 є кооперативним, що також відповідає матеріалам інвентаризаційної справи та вказаній ухвалі Бердянського міського суду.

Згідно із свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_1, виданим ВЖРЕО виконкому Бердянської міської ради ДКУ ЖКГ 01 лютого 1997 року, та зареєстрованим КПТІ Бердянської міської ради 24 жовтня 2006 року в реєстровій книзі № 898 за № 10830, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6 (а. с. 93).

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу СенченкоВ.М., спірна квартира продана ОСОБА_5 ОСОБА_13, яка діяла від імені ОСОБА_6

Крім того, згідно з договором купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Шевченко Т.В., ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 придбав вказану вище квартиру (а. с. 58).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходи з того, що відповідно до вимог ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України (435-15) імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що оскільки недійсність вказаного договору, за яким ОСОБА_6 продала квартиру, прямо не вказана у законі, а тому вказаний договір купівлі-продажу не є нікчемним; при цьому вимог про його недійсність позивачка, яка не була його стороною, не заявляла; крім того апеляційним судом правильно враховано, що ОСОБА_3 не заявляла вимог про недійсність вказаного вище свідоцтва про право власності на житло від 01 лютого 1997 року НОМЕР_1, а рішення органу приватизації нею також не оспорювалось.

Крім того, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

При цьому право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-619цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Зважаючи на вищевикладене, та враховуючи, що право власності позивача на частку нерухомого майна не є безспірним, оскільки ще до постановлення судом ухвали про затвердження зазначеної вище мирової угоди було видане свідоцтво органом приватизації на все майно ОСОБА_6, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позов з підстав лише ч. 1 ст. 388 ЦК України є передчасним та вимог про визнання недійсним вказаного свідоцтва та рішення органу приватизації позивач не заявляла.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.