638/14601/15-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 26.10.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на 2-х кімнатну квартиру в будинку готельного типу, загальною площею 42,8 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за банком, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 серпня 2006 року у розмірі 333 396 грн 32 коп.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 28 серпня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Український промисловий банк") та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 26 тис. дол.. США зі сплатою 12,25% річних за весь час користування кредитом на строк до 27 серпня 2026 року на придбання нерухомості на вторинному ринку. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно за договором іпотеки від 28 серпня 2006 року, а саме, двохкімнатну квартиру будинку готельного типу, загальною площею 42,8 кв.м, житловою площею 42,8 кв.м, житловою площею 29,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позичальник умови кредитного договору не виконує, унаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 333 396 грн 32 коп, у рахунок якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки. ПАТ "Дельта Банк" набуло вимоги за вказаним кредитним та іпотечним договором на підставі укладеного 30 червня 2010 року договору, укладеного між ТОВ "Укрпромбанк, позивачем та Національним банком України.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про іпотеку" договір між сторонами щодо визнання права власності на предмет іпотеки відсутній, тому немає правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові з інших підстав, виходив із того, що позивач у позовній заяві не зазначив початкову ціну предмета іпотеки, що визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, проведеної відповідно до законодавства, не надав суду звіт про оцінку предмета іпотеки і не заявив клопотання про призначення судово-товарознавчої експертизи.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом установлено, що 28 серпня 2006 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 26 тис. дол.. США зі сплатою 12,25% річних за весь час користування кредитом, на строк до 27 серпня 2026 року. Мета кредитування - придбання нерухомості на вторинному ринку.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором про надання кредиту ОСОБА_1 від 28 серпня 2006 року передав в іпотеку нерухоме майно: двохкімнатну квартиру в будинку готельного типу, загальною площею 42,8 кв.м, житловою площею 29,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. ст. 512- 519 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Постанови правління Національного банку України № 369 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (z0845-01) , 30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", АТ "Дельта Банк" та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку", відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, Укропромбнк передає (відступає) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відтак, ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2006 року, що вірно встановлено судом.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку із чим, станом на 28 липня 2015 року існує заборгованість, яка за розрахунком банку, станом на 28 липня 2015 року становить 333 396 грн 32 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом - 300 171 грн 19 коп., сума заборгованості за відсотками - 33 225 грн 13 коп., пеня - 4 842 грн 18 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Отже підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.

За змістом ст. 39 Закону України "Про іпотеку" в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року № 6-1239цс16.

У справі відсутня оцінка предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на час ухвалення рішення.

У п. 3.1 укладеного між сторонами іпотечного договору визначено вартість предмета іпотеки у розмірі 138 329 грн 60 коп.

Визначена сторонами при укладенні договору іпотеки може бути врахована, коли сторони не подадуть доказів на спростування такої вартості на час вирішення спору.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, у порушення вимог ст. ст. 212, 214, 316 ЦПК України, не врахував доводи банку про те, що у п. 1.3 договору іпотеки визначено вартість предмета іпотеки у розмірі 138 329 грн 60 коп., що відповідає ст. 5 ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та передачі справи на новий апеляційний розгляд.