638/7592/15-ц Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - 26.10.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу БондарІрина Михайлівна, Дзержинський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 04 грудня 2009 року співробітниками Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" йому було вручено під розписку досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року, якою банк на підставі п. 1.9 кредитного договору вимагав достроково, протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, погасити заборгованість за кредитним договором, яка складається з: тіла кредиту в розмірі 60 058,71 швейцарських франків; відсотків за користування кредитом в розмірі 1 340,44 швейцарських франків; пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 4 415 грн 67 коп.; штрафів у розмірі 75 грн. Зазначав, що вказана вимога банку ним виконана не була.

Звертав увагу на те, що 30 серпня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно - квартири АДРЕСА_1, в рахунок стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Вважає, що в порушення вимог ст. 88 Закону України "Про нотаріат" та п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис після спливу трирічного строку з дня виникнення права вимоги. При цьому між сторонами існував спір щодо розміру заборгованості.

Враховуючи наведене, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 30 серпня 2013 року, зареєстрований за № НОМЕР_1, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, укладеним з АТ "ОТП Банк" 16 квітня 2008 року, цього ж дня, було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку із порушенням ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором, 04 грудня 2009 року АТ "ОТП Банк" звернулось до останнього з досудовою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року, якою банк на підставі п. 1.9 кредитного договору вимагав достроково, протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, погасити заборгованість за кредитним договором, яка складається з: тіла кредиту в розмірі 60 058, 71 швейцарських франків; відсотків за користування кредитом в розмірі 1 340,44 швейцарських франків; пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 4 415 грн 67 коп.; штрафів у розмірі 75 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 18 березня 2011 року, укладеного між АТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг України", останнє набуло право вимоги за вказаними кредитним договором та договором іпотеки.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2012 року, зміненим рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг України" заборгованість за вищевказаним кредитним договором в сумі 1 253 681 грн 86 коп.

На підставі заяви ТОВ "ОТП Факторинг Україна" від 30 серпня 2013 року, до якої товариство додало кредитний договір, досудову вимогу, договір іпотеки, виписки з особового рахунку ОСОБА_3 станом на 30 серпня 2013 року та розрахунок заборгованості, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, в рахунок стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, керуючись ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", ст. 35 Закону України "Про іпотеку", п. п. 3.1, 3.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, чинного на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку за спливом 30 календарних днів з дати направлення досудової вимоги, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий напис вчинено зі спливом трирічного строку з дня вручення позивачу досудової вимоги та про наявність спору про розмір заборгованості за кредитним договором за їх безпідставністю, оскільки до заяви про вчинення виконавчого напису ТОВ "ОТП Факторинг Україна" додано передбачені законодавством документи, а вирішення справи судом про стягнення заборгованості за кредитним договором не свідчить про наявність спору щодо суми заборгованості.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів суду касаційної інстанції погодитися не може.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає з огляду на наступне.

Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса" (1172-99-п) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі № 6-27цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, що досудова вимога про погашення заборгованості за вказаним кредитним договором була отримана ОСОБА_3 04 грудня 2009 року, в якій останньому надано строк протягом тридцяти днів для сплати заборгованості за тілом кредиту в розмірі 60 058,71 швейцарських франків; відсотків за користування кредитом в розмірі 1 340,44 швейцарських франків; пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 4 415 грн 67 коп.; штрафів у розмірі 75 грн.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року в сумі 2 823 993 грн 96 коп.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року вказане заочне рішення районного суду було змінено. Зменшено загальну суму заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" з 2 823 993 грн 96 коп. до 1 253 681 грн 86 коп. В решті заочне рішення залишено без змін.

Враховуючи викладене, виконавчий напис вчинено нотаріусом зі спливом трирічного строку з дня виникнення права вимоги, при цьому на момент вчинення виконавчого напису між сторонами існував спір щодо розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції на вищевказані норми законодавства уваги не звернув.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, апостановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ