161/11010/15-ц Про усунення перешкод у користуванні майном та відшкодування моральної шкоди - 26.10.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Волинської області від 25 березня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 61), просила суд: усунути їй перешкоди в користуванні належним їй майном, а саме: приміщенням офісу (приміщення І, II поверхів з № 5-1 по № 5-12) /літ. А-2/, загальною площею 105,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення об'єкта, який будується на території земельної ділянки, що належить ОСОБА_7 та виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2 тис. грн моральної шкоди та понесені у справі судові витрати.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що їй на праві власності належить приміщенням офісу (приміщення І, II поверхів з № 5-1 по № 5-12) /літ. А-2/, загальною площею 105,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Також їй на праві оренди належить земельна ділянка площею 78 кв. м. за вказаною адресою, на якій розташовано приміщення офісу.

Відповідач є власником квартири № 2 у цьому ж будинку та розпочав проведення будівельних і земельних робіт за вказаною адресою. Майже перед входом до належного позивачеві офісного приміщення, яке використовується нею як салон краси "ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідачем незаконно зведено паркан та ворота, що унеможливило доступ позивачеві до стіни будинку належного їй приміщення, до вікон та кондиціонера. Паркан обмежив доступ світла у вікна першого поверху приміщення позивача та обмежив огляд з вікон другого поверху. Вказане будівництво відповідача проводиться без дозвільних документів з порушенням будівельних норм і правил, порушує правила добросусідства та обмежує права позивача на володіння власністю, що призвело до звернення до суду із вказаним позовом.

Керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 386, 391, 1167 ЦК України, ст. ст. 103- 108 Земельного кодексу України, ОСОБА_6 просила суд задовольнити позов у обраний нею спосіб.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня 2015 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні майном, що належить ОСОБА_6, а саме приміщенням офісу (приміщення І, II поверхів з № 5-1 по № 5-12) /літ. А-2/, загальною площею 105,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення об'єкта, який будується на території земельної ділянки, що належить ОСОБА_7 та виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2 тис. грн моральної шкоди.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 25 березня 2016 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня 2015 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався ст. 391 ЦК України і виходив з того, що позивачем в достатній мірі обґрунтовано та доведено заявлені позовні вимоги по усуненню перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження належним їй майном з боку відповідача у справі, який без достатніх на те правових підстав, з порушенням правил добросусідства, порушенням існуючих будівельних норм і правил здійснює будівництво паркану і воріт, що обмежило доступ позивача до приміщення салону краси "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Також суд, керуючись нормами ст. ст. 22, 1167 ЦК України, задовольнив позов у частині стягнення 2 тис. грн моральних збитків, пославшись на те, що ОСОБА_6 відповідачем завдано моральних збитків через скарги відвідувачів салону краси "ІНФОРМАЦІЯ_1" на неналежний вигляд з вікна приміщення позивача у справі.

Апеляційний суд з такими висновками не погодився, встановив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстави позову, відмовлено в позові через його недоведеність.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна огорожа яка встановлена на належній відповідачеві на праві власності земельній ділянці, не відповідає будівельним нормам і правилам, що відповідачем порушено правила добросусідства, що дії відповідача порушують права чи інтереси позивача як суміжного землекористувача.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами ст. ст. 391, 396 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такого порушення. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Задоволення позовних вимог користувача суміжної земельної ділянки ОСОБА_6 про усунення їй перешкод у користуванні власністю у вигляді вказаного вище приміщення салону красоти "ІНФОРМАЦІЯ_1" шляхом знесення об'єкта, який будується на території суміжного землекористувача земельної ділянки, що належить ОСОБА_7 (огорожа, ворота), можливе лише за наявності підстав, передбачених ст. ст. 391, 396 ЦК України та ст. 103 Земельного кодексу України, у разі доведеності позивачем факту порушення будівництвом її прав, доведеності невідповідності будівництва нормам та правилам, що визначені державними правилами та санітарними нормами. Знесення можливе у разі неможливості усунення перешкод у користуванні власністю для позивача у інший спосіб (здійснення перебудови).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

ОСОБА_6 при обґрунтуванні позову посилалася на незаконність будівництва, яке проводиться відповідачем. За правилами ч. 1 ст. 376 ЦК України зведення (будівництво) огорожі та воріт з порушенням, у тому числі будівельних норм і правил, вважається самочинним будівництвом.

Відповідно до п. 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) при вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з'ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

У необхідних випадках для з'ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу згідно з вимогами статті 143 ЦПК України.

Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови у позові, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва (ч. 7 ст. 376 ЦК України, ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_6 належить офіс (приміщення І, II, поверхів № 5-1 по № 5-12) /літер А-2/, загальною площею 105,2 кв. м., що розташоване в АДРЕСА_1 (а. с. 7-9).

20 червня 2011 року між ОСОБА_6 та Луцькою міською радою був укладений договір оренди землі, за умовами якого позивачу передано в користування земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 78 кв. м., на якій розміщено приміщення, що належить позивачу на праві власності (а. с. 10-15).

ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 жовтня 2011 року (а. с. 89) на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0102 га, виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка, що надана в оренду ОСОБА_6 та земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_7 є суміжними.

З матеріалів справи вбачається, що на земельній ділянці ОСОБА_7 збудовано частину паркану та встановлено металеві ворота (малі архітектурні форми).

Доведення перед судом факту відхилення від порушення будівельних норм і правил при будівництві таких об'єктів покладається на позивача і належним доказом у справі на підтвердження таких обставин є висновки експертного дослідження з даного питання чи належні висновки відповідних юридичних осіб, наділених відповідними контролюючими чи спеціалізованими функціями.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом безпідставно не взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження здійснення відповідачем самочинного будівництва з порушенням будівельних норм і правил, а саме:

- позивачем на підтвердження підстав позову надано лист Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області від 7 вересня 2015 року (а. с. 63), зі змісту якого вбачається, що питання законності/незаконності будівництва відповідача (огорожа, ворота) у справі не відноситься до компетенції вказаного Управління.

Даний лист апеляційним судом не взято до уваги, оскільки він не містить інформації щодо предмета доказування, зокрема, щодо здійснення відповідачем самочинного будівництва з порушенням будівельних норм і правил, порушення прав позивача з боку відповідача у справі;

- матеріали справи містять лист Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради від 28 січня 2014 року (а. с. 16) зі змісту якого вбачається, що будівництво відповідачем цегляної огорожі суперечить існуючим державним будівельним нормам (розділ 6 ДНБ.2.2-5:2011 "Благоустрій територій").

Такий лист апеляційним судом також визнано неналежним доказом у справі з посиланням на те, що висновки які містяться у ньому зроблено без детального вивчення на місцевості даного питання.

Слід зазначити, що розділ 6 ДНБ.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" містить багато підпунктів, які встановлюють різні вимоги до благоустрою прибудинкових територій, однак Управлінням містобудування та архітектури Луцької міської ради у вказаному листі не зазначено які саме підпункти розділу 6 ДНБ.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" порушено при зведенні огорожі та воріт на земельній ділянці позивача.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку щодо неналежності листа Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради від 28 січня 2014 року як доказу у справі, що містить вичерпну інформацію щодо предмета доказування.

У зв'язку з наведеним, та відсутністю у матеріалах справи експертизи на предмет з'ясування факту відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил відповідачем при споруджені спірних огорожі та воріт, колегія суддів вважає висновки апеляційного суду щодо недоведеності підстав позову обґрунтованими та такими, що не спростовуються доводами касаційної скарги і матеріалами справи.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ