509/795/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитом шляхом звернення стягнення та визнання права власності на предмет іпотеки - 24.10.2016 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитом шляхом звернення стягнення та визнання права власності на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2016 року,

25 лютого 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом, який неодноразово уточнювало в судовому засіданні, та в остаточній редакції від 16 червня 2015 року просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 06/095/172 у загальному розмірі 346 509,71 доларів США (еквівалент 8 647 564 грн 81 коп.), та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за кредитним договором від 06 квітня 2007 року № 670/22-514 у загальному розмірі 257 747,61 доларів США (еквівалент 5 427 841 грн 84 коп.) звернути стягнення на предмет іпотеки - садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 242,7 кв. м, який належить на праві власності ОСОБА_7 і знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою, загальною площею 0,06 га для ведення садівництва, яка належить ОСОБА_7 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, посилаючись на те, що ОСОБА_7 на підставі укладених договорів іпотеки з ПАТ "Укрсоцбанк" передав в іпотеку банку це майно на забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами.

Оскільки позичальники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 умови кредитних договорів не виконують, позивач просить звернути стягнення на іпотечне майно, шляхом визнання за ним права власності на це майно, за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області справу від 30 вересня 2015 року позов задоволено.

У рахунок погашення перед ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості ОСОБА_5 за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № 06/95/172 у розмірі 346 509,71 доларів США (еквівалент 8 647 564 грн 81 коп.) з яких: борг за кредитом - 144 829,8 доларів США (еквівалент 3 614 401 грн 17 коп.), борг за відсотками - 121 869,89 доларів США (еквівалент 3 041 409 грн 01 коп.), пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 32 522,34 доларів США (еквівалент 811 633 грн 86 коп.), пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 23 233,65 доларів США (еквівалент 579 823 грн 64 коп.), заборгованість за комісіями - 24 054,03 доларів США (еквівалент 600 297 грн 14 коп.) та ОСОБА_6 за договором кредиту від 10 квітня 2007 року № 670/22-514 у розмірі 257 746,61 доларів США (еквівалент 5 427 841 грн 84 коп.) з яких: борг за кредитом - 109 898,77 доларів США (еквівалент 2 314 339 грн 40 коп.), борг за відсотками - 73 473,65 доларів США (еквівалент 1 547 268 грн 93 коп.), пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 39 444,5 доларів США (еквівалент 830 654 грн 98 коп.), пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 26 370,92 доларів США (еквівалент 555 340 грн 64 коп.), заборгованість за комісіями - 8 558,78 доларів США (еквівалент 180 237 грн 88 коп.) - звернуто стягнення на предмети іпотеки: садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 242,7 кв. м, який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 28 серпня 2006 року, та земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення садівництва, площею 0,06 га, кадастровий № НОМЕР_2, яка належить ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 17 квітня 2006 року, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на вищевказані предмети іпотеки за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" та визнаючи за ним право власності на іпотечне майно, яке належить ОСОБА_7 на праві приватної власності, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки кредитні договори, укладені з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 забезпечені вказаним іпотечним майном, та відповідно до укладених з відповідачем іпотечних договорів позивач має право вимагати визнання за ним права власності на це майно, ці вимоги є законними та обґрунтованими.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, зазначав наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором, укладеним з АКБСР "Укрсоцбанк", був укладений іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований АДРЕСА_1, та земельну ділянку за вказаною адресою, загальною площею 0,06 га для ведення садівництва, яка належить ОСОБА_7 на праві власності на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Статтею 4 договору іпотеки сторони визначили підстави та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.

У п. 4.1 ст. 4 іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

З урахуванням цих умов договору, позивач мав право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 06/95/172, укладеним з АКБСР "Укрсоцбанк".

Згідно з розділом 3.3 кредитного договору № 06/95/172 позичальник (ОСОБА_5.) зобов'язана сплачувати кредитору платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів, в строки та в розмірі, передбаченими п. п. 1.1, 2.5 цього договору та графіком. Цим же пунктом договору передбачені й інші зобов'язання, які зобов'язана виконувати ОСОБА_5 за умовами кредитного договору, та порушення цих умов є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_5 неналежно виконувала свої зобов'язання за кредитним договором починаючи, з 15 жовтня 2007 року.

Судом також встановлено, що 10 квітня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором, укладеним з АКБСР "Укрсоцбанк", був укладений іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою, загальною площею 0,06 га для ведення садівництва, яка належить ОСОБА_7 на праві власності, на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

У п. 4.1 ст. 4 іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

З урахуванням цих умов договору, позивач мав право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором від 10 квітня 2007 року № 670/22-514, укладеним з АКБСР "Укрсоцбанк".

Згідно з розділом 3.3 кредитного договору № 670/22-514, позичальник (ОСОБА_6.) зобов'язаний сплачувати кредитору платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів, в строки та в розмірі, передбачені п. п. 1.1, 2.5 цього договору та графіком, та виконувати інші зобов'язання, вказані у цьому договорі.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем, ОСОБА_6 неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, починаючи з 21 вересня 2007 року, що підтверджується наданими позивачем розрахунками заборгованості за кредитним договором.

Указані вище кредитні договори є окремими та самостійними, як і договори іпотеки, укладені між сторонами у справі, відповідно і строки позовної давності за кожним із договорів, в тому числі за договорами іпотеки (майнової поруки), є самостійними. Початок перебігу строків позовної давності для договору іпотеки та відповідного кредитного договору, на забезпечення якого передано іпотечне майно, збігаються, оскільки право звернення стягнення на іпотечне майно виникає одночасно з правом вимоги до боржника за договором кредиту, що передбачено п. 4.1 договорів іпотеки від 28 грудня 2006 року та від 10 квітня 2007 року.

Пунктом 4.4 кредитного договору від 28 грудня 2006 року № 06/95/172 та кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 670/22-514 передбачено, що у разі невиконання позичальником передбачених договором зобов'язань, в тому числі щодо порядку та строків сплати періодичних платежів за кредитом, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня за днем порушення зобов'язання погасити кредит, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту і нараховані штрафні санкції.

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості та її сплати за договором від 28 грудня 2006 року заборгованість за кредитом виникла з 30 травня 2007 року (а відтак виникло й право на позов про дострокове погашення кредиту та всіх пов'язаних з ним платежів), сплачено всього: 9 425,38 доларів США строкової заборгованості за період з 26 січня 2007 року до 28 березня 2008 року, 35 744,32 доларів США простроченої заборгованості за період з 30 травня 2007 року до 21 жовтня 2008 року (всього повернуто кредит на суму 45 169,7 доларів США, залишок станом на 21 жовтня 2008 року склав 144 630,3 доларів США), 38 828,78 доларів США відсотків за користування кредитом за період з 26 січня 2007 року до 21 жовтня 2008 року.

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості та її сплати за договором від 10 квітня 2007 року заборгованість за відсотками виникла станом на 07 серпня 2007 року (а відтак виникло й право на позов про дострокове погашення кредиту та всіх пов'язаних з ним платежів), сплачено всього: на повернення кредиту - 101,23 доларів США за період з 08 серпня 2007 року до 23 квітня 2007 року, на сплату відсотків за користування кредитом - 18 444,77 доларів США за період з 08 травня 2007 року до 21 жовтня 2008 року.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, перебіг строку позовної давності пов'язується з днем останнього платежу, яким за обома кредитами є 21 жовтня 2008 року.

Передбачене договорами право на дострокове припинення строку кредиту та дострокове погашення кредиту покладало на сторони договору й пов'язані з цим ризики, в тому числі для банку - пов'язані зі зміною початку перебігу строку позовної давності. За таких обставин строк позовної давності за обома кредитними договорами, а відтак і за договорами іпотеки, укладеними на їх забезпечення, закінчився 20 жовтня 2011 року.

Скориставшись передбаченим п. 4.4 договору від 28 грудня 2006 року та ч. 2 ст. 1050 ЦК України правом на дострокове погашення кредиту, позивач звернувся з позовом до постійно діючого Третейського суду при асоціації Українських банків про дострокове солідарне стягнення з ОСОБА_5 та поручителя за цим договором ОСОБА_6 залишку кредиту станом на 31 липня 2008 року в сумі 144 829,8 доларів США (еквівалент 1 154 293 грн 61 коп.), та відсотків за користування кредитом в сумі 16 276,82 доларів США (еквівалент 129 726 грн 26 коп.), рішенням якого від 20 жовтня 2009 року позов в указаній частині задоволено та стягнуто 1 284 019 грн 77 коп.

На підставі вказаного рішення Дніпровським районним судом м. Києва 17 грудня 2010 року виданий виконавчий лист, який перебував на примусовому виконані в Державній виконавчій службі. Оскільки позивач скористався своїм правом на дострокове стягнення залишку кредиту, звернувшись до третейського суду, рішення якого набуло чинності з дня його прийняття, перебіг строку позовної давності за вимогами до майнового поручителя за договором іпотеки від 28 грудня 2006 року розпочався з наступного дня, тобто з 21 жовтня 2009 року.

Крім того, представником відповідача надано до суду інформаційний лист АКБ "Укрсоцбанк" від 13 червня 2008 року № 19-3-07/96-956, направлений на адресу ОСОБА_6, про зміну процентної ставки з 01 липня 2008 року відповідно до п. 2.12 кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 670/22-514, з пропозицією підписати два примірники додаткової угоди, доданої до листа, та передати банку, та його попереджено про застосування банком права одностороннього припинення договору та вимоги дострокового погашення заборгованості у повному обсязі. Також надана суду вимога АКБ "Укрсоцбанк" від 31 липня 2008 року № 19-3-07/96-2671, направлена на адресу ОСОБА_8, в якій вимагається достроково погасити у повному обсязі заборгованість за кредитом, сплатити проценти та комісію, а також можливі штрафні санкції, у зв'язку з одностороннім припиненням договору від 10 квітня 2007 року № 670/22-514 відповідно до вимог п. 2.13.3 цього договору.

Оскільки позивач змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором від 10 квітня 2007 року, початком перебігу строку позовної давності є строк зміненого зобов'язання, яким, відповідно до п. 2.12.3 кредитного договору від 10 квітня 2007 року є 18 червня 2009 року, тобто за 10 робочих днів до початку застосування зміненого розміру процентів - 01 липня 2009 року.

Отже, строк позовної давності за кредитним договором від 10 квітня 2007 року та договором іпотеки від 10 квітня 2007 року закінчився 18 червня 2012 року.

Крім того, кінцевим терміном повернення кредиту за кредитним договором від 10 квітня 2007 року зазначено 09 квітня 2012 року. Отже, за відсутності інших умов та дотриманні зобов'язань позичальником, строк позовної давності і в цьому випадку мав би закінчитися 09 квітня 2015 року, про що зазначив суд першої інстанції. Однак, суд першої інстанції безпідставно посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом 25 лютого 2015 року, оскільки відповідно до матеріалів справи, з позовними вимогами за договором кредиту від 10 квітня 2007 року та договором іпотеки від 10 квітня 2007 року позивач звернувся до суду 16 квітня 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

За таких обставин апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в позові за пропуском позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.