Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Гулька Б.І., Штелик С.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, управління Державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Запоріжжя про витребування безпідставно набутого майна, стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив витребувати у Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції на його користь залишок грошових коштів від продажу квартири АДРЕСА_1 у сумі 71 366 грн 13 коп., шляхом їх списання Державною казначейською службою України з рахунку Державного бюджету України у встановленому законом порядку та зарахування на його розрахунковий рахунок, відкритий у банківській установі.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на виконанні Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції знаходився виконавчий лист № 1-75/2008 про стягнення з нього 72 531 грн 40 коп. Під час виконання судового рішення державним виконавцем було складено акт опису та арешту належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1.

24 травня 2012 року вказана квартира була продана з прилюдних торгів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2012 року відмовлено у визнанні прилюдних торгів недійсними.

Платіжним дорученням від 28 травня 2013 року Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції належні йому для виплати грошові кошти у сумі 71 366 грн 13 коп. перерахував на рахунок управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Запоріжжя, як такі, що не були витребувані стягувачем.

Будь-яких повідомлень від державної виконавчої служби про те, коли і з якого рахунку орган виконавчої служби та на який рахунок Державного бюджету України перераховані належні йому кошти в сумі 71 366 грн 13 коп. він не отримував.

Вважає перерахування до державного бюджету належних йому грошових коштів безпідставним, а відмову в позасудовому порядку повернути їх - протиправною, оскільки ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено зарахування і передання у власність держави належних боржнику грошових коштів, що залишилися після виконання судового рішення.

Посилаючись на вищенаведені обставини та норми ст. 1212 ЦК України, просив позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині правових підстав відмови у позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, дійшов висновку про те, що Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції правомірно перерахував належні позивачу кошти до Державного бюджету України на підставі ч. 7 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження", які не були витребувані стягувачем, при цьому, Державна казначейська служба України жодним чином права заявника не порушила.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правових підстав відмови у позові, виходив із того, що вимоги ОСОБА_4 за своєю суттю є оскарженням дій органу державної виконавчої служби і мають розглядатися в рамках Закону України "Про виконавче провадження", який є спеціальним законом. Обраний ОСОБА_4 спосіб судового захисту на відповідає специфіці порушеного права, характеру правопорушення та можливості його захисту шляхом стягненням коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Висновок апеляційного суду є правильним.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилалася на норми ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Апеляційний суд, вирішуючи спір, правильно виходив із того, що характер спірних правовідносин виключає можливість задоволення позовних вимог на підставі ст. 1212 ЦК України.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, висновки суду не спростовують.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу скаргою ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2016 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.