Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_4 таОСОБА_5 на своюкористь 5 500 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 23 липня 2012 року відповідачі прибули до її домоволодіння, де у присутності її близьких родичів та сусідів умисно спричинили їй тілесні ушкодження. За даним фактом досудовим слідством було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, вона (позивачка) була визнана потерпілою.

Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2015 року обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням їх у вчиненні злочину у зв'язку із закінченням строків давності.

Вказувала, що злочинними діями відповідачів їй було заподіяно майнову шкоду, оскільки з 23 липня до 13 серпня 2012 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні у регіональному територіальному медичному об'єднанні "Новомйргородськс", а згодом - у Кіровоградській обласній лікарні. Внаслідок нанесених тілесних ушкоджень загострились її хронічні хвороби. Знаходячись на стаціонарному лікуванні, вона витратила кошти на лікування на загальну суму 5 500 грн.

Крім того, діями відповідачів їй заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінила у 10 тис. грн.

Посилаючись на вказані обставини, просила позов задовольнити.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 5 500 грн урахунок відшкодування майнової шкоди та 2 тис. грн - на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що 31 грудня 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості та розпочате кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за фактом умисного нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 Остання визнана потерпілою.

Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2015 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням їх у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності та відповідно закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31 грудня 2012 року за № 12012120220000110 щодо вищевказаних осіб.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про відшкодування моральної та майнової шкоди залишено без розгляду.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для покладення на відповідачів обов'язку відшкодувати позивачці заподіяної з їх вини майнової та моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачка не довела факт вчинення відповідачами неправомірних дій, унаслідок яких їй завдано майнової та моральної шкоди, оскільки з ухвали Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2015 року про закриття провадження у кримінальній справі не вбачається, що суд встановлював факти й обставини події, яка відбулася 23 липня 2012 року, та наслідки цієї події.

Проте погодитися з висновком апеляційного суду не можна.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України), окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому ст. ст. 185, 187, 189, 212 ЦПК України, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.

Із матеріалів справи, зокрема ухвали Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2015 року про закриття провадження у кримінальній справі, вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали до суду письмове клопотання про закриття кримінальної справи за їх обвинуваченням за ч. 2 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки дії, у вчиненні яких вони обвинувачуються, згідно з обвинувальним актом мали місце 23 липня 2012 року, тобто три роки тому.

Тобто, відповідачі не заперечували саму подію чи відсутність в їх діях складу злочину, а просили закрити справу з нереабілітуючих підстав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 20 лютого 2004 року № 12 (v0012700-05) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ" судам роз'яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року (v0003700-89) № 3 "Пре практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" в разі закриття кримінальної справи цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілих можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Зміст письмового клопотання відповідачів про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності у судовому засіданні з клопотанням про застосування до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строків давності притягнення до кримінальної відповідальності свідчить про визнання відповідачами факту вчинення ними вказаного злочину, вини та факту заподіяння своїми діями позивачці майнової та моральної шкоди, що входить до складу цього злочину. Твердження відповідачів про те, що єдиним доказом скоєння відносно позивача повинен бути вирок, є безпідставними, оскільки кримінально-карні діяння підтверджуються не лише обвинувальним вироком.

Апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, проігнорувавши те, що під час проведення досудового розслідування кримінальної справи органами досудового слідства позивачка визнана потерпілою стороною внаслідок злочинних дій відповідачів і її статус не змінювався.

Крім того, вирішуючи спір та відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, апеляційний суд послався на те, що сторони наданим їм правом не скористались, клопотань про виклик свідків, проведення експертизи, огляд матеріалів кримінального провадження та інше, до суду не надали.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що позивачка, звертаючись до суду із позовом, та в судовому засіданні 15 вересня 2015 року просила витребувати матеріали кримінального провадження за обвинуваченням відповідачів у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

У судовому засіданні 13 жовтня 2015 року суд оглянув лише 1 том кримінального провадження та копії чеків про розмір коштів, витрачених позивачкою на лікування (а. с. 46).

При цьому, ні в журналі судового засідання, ні в самому рішенні суд не відобразив документи, які були ним оглянуті, в тому числі і покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які були допитані в судовому засіданні.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Наведене свідчить, що апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи.

Частиною 3 ст. 335 ЦПК України встановлено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Викладені обставини свідчать про порушення судом норм процесуального права, що унеможлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до п. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.