Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 19.10.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 386 495,28 доларів США та 3 238 617 грн 98 коп., а також судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 4 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому відкрито кредитну лінію з лімітом 477 496,24 доларів США та 910 941 грн 29 коп., з кінцевою датою погашення 4 червня 2026 року.

Зазначав, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 26 лютого 2015 року становить 386 495,28 доларів США та 3 238 617 грн 98 коп., яка складається з: 347 299,23 доларів США та 696 052 грн 83 коп. - заборгованість за кредитом; 39 196,05 доларів США та 217 688 грн 08 коп. - заборгованість за процентами; 177 392 грн 57 коп. - пеня, нарахована на прострочену заборгованість за процентами; 2 147 484 грн 50 коп. - пеня, нарахована на прострочену заборгованість за кредитом.

04 лютого 2014 року та 14 травня 2014 року банком на адресу відповідача були направлені вимоги про дострокове погашення заборгованості, які були залишені без задоволення.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за кредитним договором від 4 червня 2008 року в сумі 386 495,28 доларів США та 3 238 617 грн 98 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 01 липня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 238 617 грн 98 коп., зменшено розміри стягнутої пені з 177 392 грн 57 коп. до 100 тис. грн та з 2 147 484 грн 50 коп. до 700 тис. грн. Стягнуто загальну суму заборгованості у розмірі 1 713 740 грн 91 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідачем були порушені умови кредитного договору щодо своєчасного повернення грошових коштів.

Апеляційний суд, погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та процентам, а при зміні рішення суду в частині стягнення неустойки врахував наявність у відповідача обставин, що мають істотне значення, відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Крім того, суд зазначив, що всупереч ч. 2 ст. 258 ЦК України, нарахована банком пеня перевищує один рік.

Проте повністю погодитись з висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 4 червня 2008 року між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому відкрито кредитну лінію з лімітом 477 496,24 доларів США та 910 941 грн 29 коп., з кінцевою датою погашення 4 червня 2026 року.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" 4 лютого 2014 року та 14 травня 2014 року надіслав повідомлення-вимогу про дострокове виконання зобов'язання за кредитом.

Внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість.

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка згідно з ч. 1 ст. 3607 ЦПК України (1618-15) є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив, що розмір неустойки, нарахований банком, є значно більшим від розміру боргового зобов'язання, а тому згідно з положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України є підстави для зменшення відповідної суми, що не перевищуватиме збитків, завданих позивачу невчасним виконанням договірних зобов'язань, та відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільних правовідносин, що визначені ст. 3 ЦК України.

Разом з тим апеляційний суд, застосовуючи положення ч. 2 ст. 258 ЦК України, не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна, є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Однак у матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно з вимогами ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України (435-15) "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і на спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, яка згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, та дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідача на користь банку пені у межах річного строку позовної давності.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині стягнення пені не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 липня 2015 року в частині стягнення пені скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.