191/2088/15-ц Про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - 10.10.2016 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Синельниківський РСГУ Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням в будинку по АДРЕСА_2, посилаючись на те, що з 1974 року він зареєстрований у зазначеному будинку, який належить ОСОБА_5 У травні 2015 року, відповідач замінив вхідні замки, не надавши йому ключів і попередив, що більше він в даному будинку проживати не буде. Посилаючись на неможливість придбання іншого житла чи оплати його оренди, позивач просив вселити його у вказаний будинок та зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкод у здійсненні ним права проживання та користування даним будинком.

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації. В обґрунтування позову вказував на те, що він є власником вказаного будинку, в якому зареєстрований ОСОБА_4 Близько двох років останній працює у м. Джанкой, де йому виділено кімнату у гуртожитку, за місцем реєстрації він з'являється раз на 3 місяці.

Посилаючись на те, що права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідним від прав самого власника, відповідач не є членом його сім'ї, а був зареєстрований у спірному будинку як член сім'ї спадкодавця, ОСОБА_5 просив визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням та зняти його з реєстрації у вказаному будинку.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року у задоволенні первісного позову та зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку по АДРЕСА_2.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні первісного позову апеляційним судом не переглядалось, оскільки сторонами не оскаржувалось.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що власником будинку по АДРЕСА_2 була ОСОБА_6 З 21 грудня 1987 року у даному будинку був зареєстрований ОСОБА_4 07 червня 2004 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_5 АДРЕСА_1 року померла ОСОБА_6

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 19 червня 2009 року, що видане Другою Синельниківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_5 став власником вказаного житлового будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ст. 405 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та ухвалюючи нове про часткове задоволення зустрічного позову, апеляційний суд, повно та всебічно з'ясував та встановив обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам (ст. 212 ЦПК України) та дійшов обґрунтованого висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Таким чином, внаслідок смерті ОСОБА_6 АДРЕСА_1 року та отримання свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 19 червня 2009 року ОСОБА_5, право власності на житловий будинок перейшло до ОСОБА_5, членом сім'ї якої ОСОБА_4 не був, а відтак останній втратив право користування цим житловим приміщенням.