Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Штелик С.П., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року,

У березні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_7 Після її смерті відкрилася спадщина, що складається із квартири АДРЕСА_1. За життя, а саме 13 січня 2004 року ОСОБА_7 був складений заповіт на ім'я ОСОБА_5, який є її онуком. Позивач зазначив, що він є спадкоємцем першої черги за законом, проте про наявність заповіту йому стало відомо лише після смерті дружини. Він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про відкриття спадкової справи, однак йому було відмовлено з посиланням на те, що в 10-й Київській державній нотаріальній конторі вже відкрита спадкова справа. Ознайомившись із заповітом він звернув увагу на те, що підпис на документі не схожий на підпис померлої. Крім того, померла ніяких стосунків із ОСОБА_5 не підтримувала, він ніколи їй не допомагав та не відвідував, похованням не займався. Також, померла ОСОБА_7 10 років зловживала алкогольними напоями, внаслідок чого періодично перебувала у безпорадному стані. Посилаючись на те, що заповіт підписано не померлою ОСОБА_7, а іншою особою, ОСОБА_4 просив визнати недійсним вищевказаний заповіт.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_7 від 13 січня 2004 року, зареєстрований у реєстрі за № 162 (ВВА704286). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин, керуючись ст. ст. 1233, 1234, 1247, 1257 ЦК України, обґрунтовано виходили із того, що оспорюваний заповіт не відповідав волевиявленню спадкодавця, оскільки згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 22 березня 2013 року № 70/тдд, складеним судовим експертом Харьківською Н.О., та висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 16 січня 2016 року № 22486/22487/15-32 у заповіті від 13 січня 2004 року, складеному ОСОБА_7, посвідченому приватним нотаріусом ОСОБА_8 та зареєстрованому в реєстрі за № 162, підпис у графі "підпис" виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідування підпису спадкодавця.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій відповідно до вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України дослідили наявні у справі докази в їх сукупності та надали їм належну оцінку, тому ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, що відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, отже колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.