Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року,

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 2 жовтня 2006 року ОСОБА_3 отримав від банку кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 30 вересня 2014 року має заборгованість у розмірі 17 886 грн 39 коп., яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 2 жовтня 2006 року в сумі 16 558 грн 47 коп., з яких: 6 767 грн 46 коп. - заборгованість за кредитом; 9 791 грн 01 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року рішення міського суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилась кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за даними виконавчої служби рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 листопада 2011 року залишилось не виконаним на суму 79 грн 50 коп., а надані позивачем розрахунки містять різні відомості щодо погашення визначеного рішенням суду боргу, що викликає сумнів у невиконанні цього рішення за встановлення факту добровільної сплати боржником на його виконання 13 505 грн, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом за період з 2006 року. При цьому вимог за ст. 625 ЦК України банк не заявляв.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 2 жовтня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір, у відповідності до умов якого останній від банку отримав кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Указана угода являє собою Заяву, яка була підписана відповідачем, та Умовами і правилами надання банківських послуг.

ОСОБА_3 погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, факт отримання кредиту та використання кредитної картки ним не оспорюється.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 листопада 2011 року, що набрало законної сили, було стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за вищевказаним кредитним договором в сумі 13 584 грн 50 коп., яка розрахована станом на 31 жовтні 2011 року і включає в себе: 7 790 грн 70 коп. - заборгованість за кредитом; 4 670 грн 73 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 623 грн 07 коп. - штраф (процентна складова).

На підставі вказаного судового рішення 19 грудня 2011 року Рівненським міським судом було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь банку 13 584 грн 50 коп. із строком пред'явлення до грудня 2012 року.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 27 червня 2013 року виконавчий лист було повернуто стягувачу із зазначенням, що боржником самостійно сплачено 13 505 грн (залишок нестягнутої суми становить 79 грн 50 коп.).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 листопада 2011 року відповідач вносив кошти на картку, зокрема, ним було внесено: 2 грудня 2011 року - 7 976 грн 76 коп.; 20 листопада 2012 року - 255 грн 85 коп.; 19 грудня 2012 року - 3 444 грн 72 коп., всього - 13 505 грн (залишок заборгованості становить 79 грн 50 коп.), що підтверджується розрахунком заборгованості та постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 27 червня 2013 року.

Матеріали справи не містять розрахунку з урахуванням сплачених відповідачем коштів.

Разом із тим, сама по собі відсутність розрахунку, допущені в ньому неточності чи його помилковість не може бути підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості, оскільки суди не виконали вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

У порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував висновків колегії суддів суду касаційної інстанції, не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, правової оцінки доводами та доказам позивача не надав; не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.