303/1613/15-ц Про визнання недійсним договору іпотеки - 05.10.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області в інтересах неповнолітньої дитини до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ришкович Оксана Василівна, про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 05 квітня 2016 року,

У березі 2015 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області звернувся до суду із указаними позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, у якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 23 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_7 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ришкович О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2393, з моменту його укладення та припинити заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка була зареєстрована в реєстрі за № 2395 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ришкович О.В. на підставі вищевказаного договору іпотеки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 серпня 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, цього ж дня між ОСОБА_7 та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого стала належна останній квартира, розташована за вищевказаною адресою.

Звертав увагу на те, що на момент укладання вищевказаного договору іпотеки, в квартирі мешкав неповнолітній син іпотекодавця ОСОБА_7 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, крім того на даний час в квартирі, що є предметом іпотеки мешкає малолітня донька іпотекодавця - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Посилаючись на те, що в порушення вимог закону вказаний договір іпотеки було укладено без надання згоди органу опіки та піклування, а оскільки цей договір може вплинути на права неповнолітнього ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_8, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 05 квітня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки від 23 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ "ПриватБанк", посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2393, з моменту його укладання.

Припинено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка була зареєстрована приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В. за № 2395 на підставі вищевказаного договору іпотеки.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 23 серпня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 26 465 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором 23 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що на момент укладення вказаного договору іпотеки малолітній ОСОБА_3, мав право проживати і проживав у вищевказаній квартирі, яка є предметом іпотеки, і належить його матері.

Разом з тим на порушення вимог ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", ч. 2 ст. 177 СК України та ч. 3 ст. 6 Закону України "Про іпотеку", на укладання вказаного договору іпотеки не було отримано згоди Органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 177 СК України та 17 Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, обов'язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

З матеріалів справи вбачається, що, укладаючи з банком оспорюваний договір іпотеки, ОСОБА_7 надала нотаріусу, який посвідчував цей договір,

заяву в якій зазначено, що внаслідок передачі в іпотеки квартири не порушено законні права та інтереси малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому нотаріусом встановлено, що частка права власності ОСОБА_7 у квартирі, що є предметом іпотеки, становить 1/1, тобто є індивідуальною приватною власністю останньої.

Крім того, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

При цьому ЦК України (435-15) , як і спеціальний Закон України "Про іпотеку" (898-15) , не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Таким чином, договір іпотеки, що вчинений власниками стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-2976цс15, та від 10 лютого 2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-1793цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не врахував, що неправдиве повідомлення батьками, які водночас є законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною.

Крім того, судами не наведено жодних мотивів стосовно того, як відсутність згоди органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки між ОСОБА_7 та ПАТ КБ "ПриватБанк" вплинула на інтереси неповнолітнього ОСОБА_9 та як цим договором порушено чи обмежено його права на користування вказаним житловим приміщенням.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, апостановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ