738/1174/15-ц Про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - 05.10.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 20 листопада 2015 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 з метою придбання останнім автотранспортного засобу, було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 24 393 долари США зі сплатою 12,9 % річних з кінцевим строком повернення до 20 серпня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 21 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

Оскільки позичальник та поручитель не виконують зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагують, утворилась заборгованість у розмірі 32 419 доларів 99 центів США та 278 300 грн 17 коп., позивач просив стягнути на його користь з відповідачів.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2015 року позов ПАТ "КБ "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість на кредитним договором в сумі 490 354 грн 65 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 3 654 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 20 листопада

2015 року рішення районного суду в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню, та судового збору змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Надра" 10 516,77 доларів США заборгованості по відсотках і 132 660 грн заборгованості по пені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 3 609 грн 79 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" 3 970 грн 76 коп. в рахунок повернення судових витрат за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі ПАТ "КБ "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить змінити рішення апеляційного суду, стягнувши солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку: 18 266,90 доларів США заборгованості за кредитом; 14 153,09 доларів США заборгованості по сплаті відсотків; 12 588,62 доларів США пені за прострочення сплати кредиту.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не виконував умови кредитного договору, допустив заборгованість, що є підставою для стягнення з нього суми заборгованості з відрахуванням суми заборгованості, стягнутої рішенням суду від 29 грудня 2010 року та з урахуванням сплаченої боржником суми у розмірі 1 088 доларів 45 центів США. При цьому кредитна заборгованість не підлягає стягненню з поручителя в силу того, що строк виконання зобовязннаня за кредитним договором сплив 20 серпня 2014 року, а з вимогами до поручителя банк звернувся у серпні 2015 року, тобто після спливу строку, визнаечного ч. 4 ст. 559 ЦК України. Отже, порука є припиненою.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду в частині вирішення вимог до поручителя та змінюючи рішення суду в частині розміру стягнутої з боржника заборгованості, виходив із того, що з боржника підлягає стягненню сума заборгованості з відрахуванням стягнутої рішенням суду від 29 грудня 2010 року суми. Крім того, наведений банком розмір пені значно перевищує розмір заборгованості, тому він підлягає зменшенню відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Проте повністю погодитись із такимивисновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 21 серпня 2007 року між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_3 з метою придбання останнім автотранспортного засобу, було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 24 393 долари США зі сплатою 12,9 % річних з кінцевим строком повернення до 20 серпня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 21 серпня 2007 року між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

Оскільки позичальник та поручитель не виконували зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагували, за розрахунком банку утворилась заборгованість у розмірі 32 419 доларів 99 центів США та 278 300 грн 17 коп.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ВАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором у розмірі 180 901 грн 63 коп. (що згідно курсу Національного банку України станом на 7 вересня 2010 року становило 22 875 доларів США), з яких: 18 266 доларів 90 центів США - заборгованість по кредиту, 3 636 доларів 32 центи США - заборгованість по сплаті відсотків, 971 долар 98 центів США - пеня за прострочення сплати кредиту.

Звертаючись до суду з позовом у серпні 2015 року, ПАТ "КБ "Надра" просило стягнути з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором, яка утворилась у період з 21 серпня 2007 року по 1 липня 2015 року у розмірі 32 419 доларів 99 центів США, з яких: непогашений кредит - 18 266 доларів 90 центів США, заборгованість по відсоткам - 14 153 долари 09 центів США, несплачена пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання - 12 588 доларів 62 центи США.

Вирішуючи спір, апеляційний суд вірно виходив із того, що підлягає стягненню сума заборгованості по відсоткам у розмірі, визначеному банком, з відрахуванням суми стягнутої рішенням суду від 29 грудня 2010 року заборгованості по відсоткам.

При цьому не можна повністю погодитись з висновком апеляційного суду про те, що оскільки розмір пені значно перевищує розмір наявної кредитної заборгованості, то він має бути зменшений на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Умовами кредитного договору (п. 5.3) сторони погодили, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню та штраф.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, на які нараховуються як неустойка.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Апеляційний суд зазначене не врахував та зменшуючи розмір неустойки з власної ініціативи, що є порушенням вимог ст. 11 ЦПК України, не з'ясував, чи звертався боржник із заявою про зменшення неустойки, та чи посилався на істотні обставини для зменшення неустойки.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, як беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

При цьому положеннями ст. 15 ЦК України (435-15) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-1120 цс 15 від 4 листопада 2015 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Тобто, з власної ініціативи, без наявності поданих відповідних доказів суд не може застосовувати ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Крім того, зменшуючи суму неустойки, апеляційний суд врахував лише ту обставину, що її розмір перевищує розмір заборгованості, проте не навів жодної обставини, що має істотне значення, а позичальник не надав щодо цього жодних доказів (сімейний, матеріальний стан тощо). Тобто це є припущенням, що заборонено вимогами ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Також не можна погодитись з висновком апеляційного суду щодо припинення поруки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З вказаного випливає, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Також, слід розрізняти поняття строк виконання основного зобов'язання та право на дострокове стягнення усієї суми заборгованості за кредитним договором. Строк виконання основного зобов'язання визначено кредитним договором (20 серпня 2014 року). Право на дострокове стягнення усієї суми заборгованості це право, що виникає в процесі дії кредитного договору у зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором. Пред'явлення вимоги до позичальника з проханням у 30-денний термін погасити заборгованість за кредитним договором, сплатити нараховані відсотки та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не є настанням строку виконання основного зобов'язання, а лише правом на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Тому, з моменту закінчення 30-денного терміну з моменту пред'явлення претензії-вимоги не можна відраховувати шестимісячний термін звернення до поручителя, який відраховується від дня настання строку виконання зобов'язання.

Судами встановлено, що строк кредитного договору від 21 серпня 2007 року закінчився 20 серпня 2014 року.

Проте у зв'язку з невиконанням умов кредитних договорів ПАТ "КБ "Надра" у грудні 2010 року звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором із ОСОБА_3 та за договором поруки, укладеним з ОСОБА_4, за яким Менським районним судом Чернігівської області від 29 грудня 2010 року, що набрало законної сили, ці позовні вимоги були задоволені .

Таким чином, порука вже реалізована і залишилося лише невиконане зобов'язання, оскільки вказаним рішенням суду від 29 грудня 2010 року, що набрало законної сили, з позичальника та поручителя вже стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Отже, в силу ст. 129 Конституції України рішення суду є обов'язковим для виконання, а згідно з ч. 2 ст. 223 ЦПК України факти та правовідносини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не можуть оспорюватись в іншій цивільній справі.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 3 лютого 2016 року № 6-2017цс15, яка відповідно зі ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими загальними судами при застосуванні таких норм права.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 214, 316 ЦПК України наведене не врахував, не визначився з характером спірних правовідносин, не з'ясував, чи порука реалізована банком, не дав оцінку тому, чи в такому випадку підлягає застосуванню положення ч. 4 ст. 559 ЦК України та дійшов до передчасного висновку про припинення поруки.

За таких обставин, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.