Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Закропивного О.В., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року,

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги мотивовано тим, що за договором кредиту від 15 серпня 2007 року ОСОБА_6 отримав кредитні кошти у розмірі 21 675,05 доларів США на умовах сплати 10,08 % річних та кінцевим строком повернення 15 серпня 2012 року. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_7 за договором від 02 лютого 2009 року та порукою ПАТ "Акцент-Банк" за договором від 20 жовтня 2010 року, ліміт відповідальності поручителя ПАТ "Акцент-Банк" 10 000 грн.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 14 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 35 951 долар 01 цент США, із яких: 13 519 доларів 58 центів США - тіло кредиту, 10 443 долари 25 центів США - проценти, 894 долари 80 центів США - комісія, 11 093 долари 38 центів США - пеня. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути із ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість у розмірі 34 699 доларів 45 центів США за курсом Національного банку України станом на 14 червня 2013 року становить 277 356 грн 42 коп.; стягнути солідарно із ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_6, ОСОБА_7 10 000 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 951 долар 01 цент США, що за курсом Національного банку України станом на 14 червня 2013 року становить 287 356 грн 42 коп. з відрахуванням 10 000 грн. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та вирішити питання по суті.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Судами встановлено, що за договором кредиту від 15 серпня 2007 року ОСОБА_6 отримав кредитні кошти у розмірі 21 675 доларів 05 центів США на умовах сплати 10,08 % річних та кінцевим строком повернення 15 серпня 2012 року. Обов'язок ОСОБА_6 щодо повернення кредиту визначений щомісячними платежами.

Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_7 за договором від 02 лютого 2009 року та порукою ПАТ "Акцент-Банк" за договором від 20 жовтня 2010 року, ліміт відповідальності поручителя ПАТ "Акцент-Банк" 10 000 грн.

Частинами першою і другою статті 15 ЦПК України визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статей 1, 12 ГПК України господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Тобто, розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Отже у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій помилково прийняли до розгляду позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 206 ЦПК України необхідно повідомити ПАТ КБ "ПриватБанк", що розгляд позовних вимог до ПАТ "Акцент-Банк" віднесено до юрисдикції господарських судів.

Враховуючи вищевикладене, судові рішення судів першої та апеляційної у частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині розгляду справи оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з огляду на таке.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

ОСОБА_6 у запереченні на позов просив застосувати позовну давність до вимог банку.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що на підставі заяви про застосування позовної давності (за умови, що зміст спірних правовідносин не передбачає збільшення тривалості позовної давності порівняно із загальним строком) кредитна заборгованість зі тілом кредиту та процентами підлягає стягненню за останні календарні три роки перед зверненням кредитора до суду, а стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою.

При цьому право вимагати повернення щомісячних прострочених платежів у кредитора виникає за обставин, якщо ним дотримано строк давності за вимогами про повернення кредиту в цілому.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-32цс14 від 10 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року), що спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про початок перебігу позовної давності щодо повернення кредиту в цілому із моменту припинення ним внесення платежів.

Кінцевим строком повернення кредиту й платежів за ним сторонами визначено 15 серпня 2012 року, достроково повернути кредит банк не вимагав, що підтверджує правильність висновків судів про те, що станом на червень 2013 року строк позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту в цілому не сплив.

ОСОБА_6 припинив вносити платежі на погашення кредиту із жовтня 2009 року, надіславши кредитору повідомлення про відмову від виплат за кредитним договором. Заявлені ОСОБА_6 строки давності в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України мають бути застосовані до платежів, право на стягнення яких виникло поза межами трирічного строку перед зверненням до суду. Норми матеріального закону про позовну давність до спірних правовідносин судами застосовано без урахування тих обставин, що перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.

Крім того, неправильне застосування судами положень про нарахування й стягнення пені у зобов'язанні, що визначене в іноземній валюті, становить підставу виходу за межі касаційної скарги відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 559 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч 2 ст. 546 ЦК України - пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання, виходячи зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року, відповідно до вимог ст. 192 ЦК України - розрахунок пені має здійснюватись у грошові одиниці України - гривні.

Крім того, за змістом п. 4.1. кредитного договору, у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п. п. 2.2.2, 2.2.3, 7.5. цього договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, коли кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати.

Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення.

За розрахунками позивача, пеню обчислено у доларах США та переведено у еквівалент у гривні за курсом Національного Банку України на дату звернення із позовом.

Порядок нарахування пені судами не перевірено, залишено поза увагою зміст вимог закону й договірних положень про те, що пеня повинна обчислюватись у національній валюті за кожен місяць прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що значно впливає на кінцеву суму у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.

Доводи касаційної скарги про зміну кредитора у зобов'язанні підлягають відхиленню, оскільки матеріали справи не містять договору про відступлення права вимоги із актом приймання-передачі реєстру боржників, у якому було б зазначено прізвище ОСОБА_6

З урахуванням викладеного, розмір грошового зобов'язання боржника судами належним чином не встановлено, враховуючи солідарність стягнення такого боргу, рішення судів підлягають скасуванню у частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 із передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції за ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 205, 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року у частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року у частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.