Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - Національний Банк України, про зобов'язання надати інформацію, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_7, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив зобов'язати публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) надати інформацію на запит.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 30 серпня 2007 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/0983/74/59957, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 140 679 дол. США, проте жодного касового документа (меморіального ордеру, заяви про видачу готівки, платіжного доручення тощо), які б свідчили про отримання вказаної суми у нього немає, а тому позивач заперечував перехід у власність кредитних коштів.

Звернувшись 21 липня 2015 року до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" із запитом про надання інформації щодо укладеного між сторонами кредитного договору повної відповіді не отримав, оскільки банк послався на банківську таємницю та не надав запитуваної інформації, у зв'язку з чим ОСОБА_4 позовні вимоги просив задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзіпредставник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За приписами ч. 1 ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта; відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Згідно ст. ст. 60, 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.

За приписами ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував відсутність письмового запиту безпосередньо від ОСОБА_4, як власника інформації, що становить банківську таємницю, в також відсутність його письмового дозволу на розкриття банківської інформації, у зв'язку із чим дослідивши довіреність, видану ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_7, та встановивши, що у ній не визначено повноважень щодо отримання представником інформації, яка містить банківську таємницю, дійшов обґрунтованого висновку про недотримання представником позивача порядку звернення щодо одержання інформації, яка містить банківську таємницю.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.