522/32003/13-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 05.10.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_3, державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року,

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 30 листопада 2006 року між публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк") та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 256 760 швейцарських франків. На забезпечення виконання умов цього договору вони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася кредитна заборгованість у розмірі 328 870 швейцарських франків, яку вона, незважаючи на вимоги, не погасила.

08 грудня 2011 року ПАТ "Укрсиббанк" за договором купівлі-продажу відчужило ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за вказаними договорами. Враховуючи викладене, позивач просив у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. У рахунок погашення основного зобов'язання щодо сплати заборгованості у розмірі 328 870,38 швейцарських франків за договором про надання споживчого кредиту від 30 листопада 2006 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема квартиру АДРЕСА_1 шляхом передачі її у власність іпотекодержателю та визнання за ним права власності на предмет іпотеки, встановивши ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на дату реєстрації права власності за ПАТ "Дельта Банк". Виселено із зазначеної квартири ОСОБА_3 В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року рішення районного суду скасовано. Позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. У рахунок погашення основного зобов'язання щодо сплати заборгованості у розмірі 328 870,38 швейцарських франків за договором про надання споживчого кредиту від 30 листопада 2006 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема квартиру АДРЕСА_1 шляхом передачі її у власність іпотекодержателю та визнання за ним права власності на предмет іпотеки, встановивши ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на дату реєстрації права власності за ПАТ "Дельта Банк". Виселено із зазначеної квартири ОСОБА_3 В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати. Відстрочено виконання рішення суду на строк дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 (1304-18) року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд виходив із того, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник, який також є іпотекодавцем, незважаючи на вимоги, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із нього усіх мешканців.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що відповідач допустив заборгованість за кредитним договором, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із квартири відповідача. При цьому суд, посилаючись на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , дійшов висновку про відстрочення виконання рішення суду на строк дії цього Закону.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 30 листопада 2006 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 256 760 швейцарських франків.

На забезпечення виконання цього договору вони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "Дельта банк" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останній набув право вимоги за вказаними договорами, отже, у силу ст. 512 ЦК України став новим кредитором.

Пред'являючи позов, ПАТ "Дельта банк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку ОСОБА_3, незважаючи на вимоги, не погасила.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" слід дійти правового висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-1561цс15 та від 08 червня 2016 року № 6-1239цс16, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

На наведене суд апеляційної інстанції уваги не звернув та у резолютивній частині рішення, пославшись на загальний розмір заборгованості, не зазначив усіх її складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не встановив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку". Посилання апеляційного суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час реєстрації права власності за позивачем суперечить вимогам ст. ст. 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.