Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Висоцької В.С., Фаловської І.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з даним позовом, обґрунтовуючи який зазначила, що 30 серпня 2008 року між нею та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб у Личаківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції під актовим записом № 216. Під час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_6.

15 січня 2014 року Львівським міжобласним медико-генетичним центром підтверджено встановлений міською дитячою клінічної лікарнею діагноз їхньому синові: лактозна недостатність (первинна) та целіакія, а 24 січня 2014 року рішенням Лікарсько-консультативної комісії комунальної 4-ої клінічної лікарні йому встановлена інвалідність. Після цього між нею та відповідачем почали виникати конфлікти з приводу встановленого діагнозу та подальшого догляду за дитиною.

Посилаючись на те, що в січні 2015 року вони остаточно припинили подружні відносини, ведення спільного господарства, стали проживати окремо, вона втратила до відповідача почуття любові і поваги, шлюб носить формальний характер, а тому позивач просила розірвати шлюб.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львів від 16 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2015 року, позов задоволено.

Шлюб, зареєстрований 30 серпня 2008 року у Личаківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, актовий запис № 216, розірвано.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, виходив з того, що сторони проживають окремо з січня 2015 року, не підтримують подружніх відносин і не ведуть спільного господарства, а тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе.

Крім того, апеляційний суд, керуючись п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , надавав строк на примирення, який не дав позитивного результату, а тому вірно зазначив, що розірвання шлюбу між сторонами відповідатиме інтересам дитини, оскільки розвиток та виховання дитини у сім'ї, у якій у батьків різні погляди на шлюб, сім'ю, відсутнє взаєморозуміння, виникають спори, неможливий.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що судом першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не з'ясовано фактичні відносини сторін та дійсні причини позову про розірвання шлюбу, не зазначені мотиви, з яких визнав збереження сім'ї неможливим, не вжив заходи для примирення подружжя, але на підставі виключно пояснень позивача дійшов суперечливих та непереконливих висновків щодо неможливості зберегти сім'ю, є необґрунтованими та спростовуються встановленими по справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що причинами розпаду сім'ї є різні погляди подружжя на життя, шлюб, сім'ю, щодо виховання сина, відсутність взаєморозуміння. Про це, окрім самого факту звернення до суду з даним позовом, свідчать, також подані сторонами інші позови, за якими було відкрито провадження іншими судами про участь у вихованні спільної дитини, про поділ спільного майна подружжя, про визнання протиправними дій щодо реєстрації місця проживання спільної дитини, а також факт звернення відповідача в органи міліції з приводу неправомірної поведінки позивача та складення відповідного висновку оперуповноваженим співробітником відділу кримінальної міліції у справах дітей Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, матеріали перевірки за яким знаходяться в матеріалах справи.

Як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду позивач категорично наполягала на розірванні шлюбу, оскільки збереження сім'ї є неможливим, а вона не погоджується на збереження шлюбу з відповідачем, і її право на припинення шлюбу гарантоване ст. ст. 104, 105, 110 СК України.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.