Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Висоцької В.С., Фаловської І.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором банківського рахунку та додатковим договором до договору банківського рахунку; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання договору банківського рахунку та додаткового договору до договору банківського рахунку неукладеними, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2015 року,

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк", банк, позивач) звернулося до суду з позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 28 грудня 2009 року між банком та відповідачем укладено додатковий договір до договору банківського рахунку від 15 жовтня 2009 року № НОМЕР_1 від 15.10.2009 року.

Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язувався надати у власність позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах обумовлених цим договором, а позичальник повернути їх і сплатити проценти.

Пунктом 2.1 даного договору встановлено ліміт в розмірі 18 900 грн на весь час дії платіжної картки, яка видана на підставі договору банківського рахунку від 15 жовтня 2009 року, але не довше строку перебування клієнта в трудових відносинах з банком.

У зв'язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання станом на 15 лютого 2013 року утворилася заборгованість в розмірі 24 625,37 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

ОСОБА_4 в серпні 2013 року звернувся із зустрічним позовом до ПАТ "Кредобанк" про визнання договору банківського рахунку та додаткового договору до договору банківського рахунку неукладеними, посилаючись на те, що ані договір банківського рахунку, ані додатковий договір на підставі яких банк просить стягнути з нього заборгованість ним особисто не підсувались.

Тому просив суд на підставі статей 202, 203, 207, 215 ЦК України визнати неукладеними договір банківського рахунку від 15 жовтня 2009 року № НОМЕР_1 та додатковий договір до договору банківського рахунку від 28 грудня 2009 року.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2013 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" грошові кошти на загальну суму 24 625,37 грн з розрахунку: неповернута сума кредиту - 17 442,73 грн; прострочені відсотки - 2 760,76 грн; сума пені - 4 421, 88 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" сплачений ПАТ "Кредобанк" судовий збір в розмірі 246 грн 25 коп.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 19 травня 2014 року заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2013 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 червня 2015 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" в особі представника Товариства з додатковою відповідальністю "Інтер-Ріск Україна" відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано таким, що є неукладеним додатковий договір від 28 грудня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та ОСОБА_4 до договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 15 жовтня 2009 року.

В задоволенні вимоги щодо визнання неукладеним договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 15 жовтня 2009 року укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2015 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" заборгованість за договором банківського рахунку № НОМЕР_1, укладеним 15 жовтня 2009 року в сумі 20 203 гривні 49 коп, яка складається із: неповернутої суми кредиту - 17 442 гривні 73 копійки; прострочених відсотків - 2 760 гривень 76 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання неукладеними договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 15 жовтня 2009 року та додаткового договору від 28 грудня 2009 року відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Кредобанк" судові витрати по справі в сумі 303,05 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2015 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що такий спосіб захисту як визнання правочину таким, що не є укладеним законом не передбачений.

Оскільки відповідно до висновку експертів від 21 квітня 2015 року № 75/76/15-21 досліджуваний підпис від імені ОСОБА_4 у графі "Клієнт ОСОБА_4 підпис" додаткового договору від 28 грудня 2009 року до договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 15 жовтня 2009 року - виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою, сторонами не додержано вимог закону про письмову форму кредитного договору, а відтак відповідно до ч. 2 ст. 1055 ЦК України такий договір є нікчемним, що також виключає визнання його таким, що не є укладеним.

Проте спірні правовідносини залишаються врегульованими договором банківського рахунка № НОМЕР_1 від 15 жовтня 2009 року, що укладений між сторонами, а відповідач за договором банківського рахунка користувався платіжною карткою як для отримання заробітної плати, так і для отримання короткострокових кредитів понад залишок коштів на картковому рахунку, і не міг не знати про виникнення і наявність заборгованості, оскільки всі види як надходжень (зарплата, поповнення через касу банку чи термінал, перекази від інших осіб), так і списань (зменшення заборгованості за овердрафтом, погашення доходів за користування ним) чітко визначені у виписках з рахунку.

Свої зобов'язання за договором банківського рахунка від 15 жовтня 2009 року відповідач не виконав, а тому згідно з розрахунками позивача станом на 15 лютого 2013 року залишилася заборгованість в сумі 20 203,49 коп, що складається з неповернених кредитних коштів в сумі 17 442,73 грн, а також відсотків за користування ним в сумі 2 760,76 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що будь-яких заяв про встановлення кредитного ліміту ОСОБА_4 не писав, а вказаний ліміт був установлений додатковим договором, який останній не підписував не спростовують висновків апеляційного суду про те, що відповідач за договором банківського рахунка користувався платіжною карткою як для отримання заробітної плати, так і для отримання короткострокових кредитів понад залишок коштів на картковому рахунку, і не міг не знати про виникнення і наявність заборгованості.

Так, рішенням кредитного комітету Другої Львівської філії від 16 грудня 2009 року за картковим рахунком ОСОБА_4 встановлено кредитний ліміт за зарплатною банківською платіжною картою з сумою 18 900 грн, на споживчі цілі, до кінця терміну картки. Порядок погашення кредиту - за рахунок надходжень на картковий рахунок. Відсоткова ставка за користування кредитом склала 16 % річних, що підлягають сплаті щомісячно.

Матеріалами справи - виписками руху коштів за рахунком підтверджено та відслідковується факт постійного використання ОСОБА_4 кредитних коштів, внаслідок чого відповідно до призначення платежу відбувалось зменшення або збільшення зобов'язань за овердрафтом, тобто зняття готівки та внесення її на картковий рахунок.

Згідно з випискою про рух коштів на рахунку кредитної лінії ОСОБА_4 вперше скористався короткостроковим кредитом (овердрафтом) 23 грудня 2009 року (тобто після рішення кредитного комітету і до укладення додаткового договору), знявши зі свого карткового рахунку 9 400 грн (запис п.п. № 1).

У подальшому 24 і 25 грудня 2009 року він зменшував свої зобов'язання за овердрафтом на суми 4 672,74 грн і 4 100 грн відповідно (записи п.п. № 2 і 3), а 28 грудня 2012 року, знову взяв короткостроковий кредит на суму 9 500 грн (запис п.п. № 4), який погасив 29 і 30 грудня (записи п.п. № 5 і 6).

Отже встановлення кредитного ліміту за зарплатною карткою ОСОБА_4 вступило в дію до укладення додаткового договору від 28 грудня 2009 року і недійсність останнього не припиняє зобов'язання відповідача погасити фактично отриманий кредит (овердрафт) і відсотки за користування ним.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.