Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Леванчука А.О., Ситнік О.М., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіті", ОСОБА_6 про солідарне стягнення збитків за договором поставки, за касаційною скаргою Літвінова Євгена Володимировича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2016 року,

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (далі - ТОВ "Хімагромаркетинг") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіті" (далі - ТОВ "Агросіті") та ОСОБА_6, мотивуючи свої вимоги тим, що між ТОВ "Хімагромаркетинг" та ТОВ "Агросіті" був укладений договір від 9 вересня 2014 року про поставку засобів захисту рослин.

Відповідно до умов договору позивач зобов'язувався у строк до 16 вересня 2014 року поставити засоби захисту рослин, а відповідач ТОВ "Агросіті" був зобов'язаний прийняти ці засоби захисту та оплатити їх не пізніше 15 вересня 2014 року в сумі 10 012 грн 50 коп. та не пізніше 10 жовтня 2014 року в сумі 90 112 грн 50 коп. Позивач виконав умови договору, однак відповідач ТОВ "Агросіті" 10 вересня 2014 року сплатив позивачу 10 012 грн 50 коп., а решту зобов'язання на суму 90 112 грн 50коп. не виконав.

На забезпечення виконання вказаного зобов'язання 9 квітня 2014 року було укладено договір поруки між ТОВ "Хімагромаркетинг" та ОСОБА_6, за яким останній взяв на себе відповідальність за виконання ТОВ "Агросіті" зобов'язань у повному обсязі.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ТОВ "Агросіті" та ОСОБА_6 солідарно 111 026 грн 93 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Літвінов Є.В., який діє в інтересах ТОВ "Хімагромаркетинг", просив суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до договору поставки від 9 вересня 2014 року, укладеного між ТОВ "Хімагромаркетинг" (продавець) та ТОВ "Агросіті" (покупець) продавець був зобов'язаний передати у власність покупця у строк до 16 вересня 2014 року засоби захисту рослин, а ТОВ "Агросіті" повинен був прийняти засоби захисту рослин та оплатити їх не пізніше 15 вересня 2014 року в сумі 10 012 грн 50 коп. та не пізніше 10 жовтня 2014 року в сумі 90 112 грн 50 коп.

Відповідно до копії видаткової накладної від 10 вересня 2014 року ТОВ "Хімагромаркетинг" поставив ТОВ "Агросіті" товар, а саме: засоби захисту рослин "Дикват" у кількості 1 500 л, на суму 100 125 грн відповідно до умов договору поставки від 9 вересня 2014 року; у зазначеній видатковій накладній відсутні дані уповноважених осіб (представників) між ким відбувались передача та прийом товару.

Згідно з копією довіреності від 10 вересня 2014 року № 55 (а. с. 14) ТОВ "Агросіті" уповноважувало менеджера ОСОБА_6 на отримання від ТОВ "Хімагромаркетинг" цінностей за договором від 9 вересня 2014 року, а саме: засоби захисту рослин "Дикват" у кількості 1 500 л.

ТОВ "Агросіті" проведено оплату за товар у розмірі 10 012 грн 50 коп. від 10 вересня 2014 року та 10 000 грн від 2 лютого 2015 року (а. с.15, 34).

Згідно з довіреністю від 10 вересня 2014 року № 55 на отримання від позивача товаро-матеріальних цінностей ОСОБА_6 перебуває з ТОВ "Агросіті" в трудових відносинах як менеджер товариства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "Хімагромаркетинг", суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на ОСОБА_6 як на поручителя не може бути покладена відповідальність за невиконання ТОВ "Агросіті" обов'язку оплатити товар згідно з договором поставки та штрафні санкції.

Проте повністю з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 (v0002700-09) роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Однак суд першої інстанції, як і апеляційний суд, наведеного не врахував та належним чином не дав оцінки можливості розгляду спору між ТОВ "Хімагромаркетинг" та ТОВ "Агросіті" в порядку цивільного судочинства.

Разом з цим суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що за договором поруки від 9 вересня 2014 року № ПР-09-0014 ОСОБА_6 зобов'язався відповідати у повному розмірі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ТОВ "Агросіті" за договору поставки від 9 вересня 2014 року № АП-19-0276.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Рішення має містити обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 1.3 договору порукизазначено, що у разі порушення взятого зобов'язання ТОВ "Агросіті" і ОСОБА_6 відповідають перед ТОВ "Хімагромаркетинг" як солідарні боржники, що означає право ТОВ "Хімагромаркетинг" вимагати виконання зобов'язань у повному обсязі як від ТОВ "Агросіті" і ОСОБА_6 разом, так і від кожного з них окремо.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, як і апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з договорів поставки та поруки, не дослідив належним чином вказані договори, надані позивачем, не перевірив чи підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства вимоги позивача до ТОВ "Агросіті", та взагалі не з'ясував обсяг майнової відповідальності ОСОБА_6 як поручителя ТОВ "Агросіті".

Крім того, суди, у порушення вимог ст. 60 ЦПК України, дійшли до передчасного висновку про те, що ОСОБА_6 перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Агросіті", взявши при цьому до уваги лише довіреність від 10 вересня 2014 року (а. с. 14).

Надавши оцінку поданим позивачем доказам, суд усупереч вищевказаним положенням норм процесуального права не зазначив, якими доказами обґрунтовував свої заперечення ТОВ "Агросіті" та ОСОБА_6та чи взагалі вони подавали будь-які докази на обґрунтування своїх доводів.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ЛітвіноваЄвгена Володимировича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.