Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Апишкової Зінаїди Іванівни, реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, третя особа - публічне акціонерне товариство "Радикал Банк", про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, скасування його державної адміністрації за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 березня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Апишкової З.І., реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 109,80 кв. м, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 05 липня 2012 року, скасування його державної адміністрації.

Вимоги мотивувала тим, що при укладенні вказаного правочину дії сторін не були спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а сам договір був укладений без наміру створити будь-які юридичні та правові наслідки (є фіктивним) виключно з метою фактично приховати належне на той час ОСОБА_7 майно від боргових зобов'язань перед нею. 10 травня 2012 року між нею (позивачем) та ОСОБА_7 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 109,80 кв. м, за ціною 880 000 грн, що на момент підписання договору еквівалентно 110 000 доларів США. При цьому нею було передано ОСОБА_7 гарантійну суму у розмірі 25 000 доларів США, що на момент підписання договору еквівалентно 200 000 грн. Основний договір купівлі-продажу домовилися оформити не пізніше 01 липня 2012 року. Окрім того, на прохання ОСОБА_7 нею було сплачено додатково 40 000 доларів США на оформлення документів. Отримавши 65 000 доларів США, відповідач ОСОБА_7 відмовилася продавати приміщення, кошти у розмірі 65 000 доларів США у добровільному порядку не повернула. Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 03 липня 2014 року із ОСОБА_7 було стягнуто на її користь суму боргу з урахуванням штрафних санкцій на підставі попереднього договору купівлі-продажу від 10 травня 2012 року у розмірі 1 395 527 грн.

Згодом їй стало відомо, що ОСОБА_7 05 липня 2012 року уклала із дочкою ОСОБА_8 договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення. Ця угода є фіктивною, оскільки ОСОБА_7 уклала договір саме зі своєю дочкою, яка на момент підписання договору була студенткою вищого навчального закладу, тому не мала і не могла мати власних доходів для оплати такого придбання; продаж приміщення здійснено за досить низькою ціною; фактичним власником спірного приміщення залишається ОСОБА_7, оскільки орендарі спілкуються із ОСОБА_7, про існування іншого власника їм не відомо. Позивач зазначала, що вказаний фіктивний договір порушує її право на належне виконання рішення суду про стягнення із ОСОБА_7 на її користь грошових коштів.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення у справі, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У справі встановлено, що ОСОБА_7 була власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 109,80 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Боярської міської ради 07 березня 2008 року майно, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 березня 2008 року.

10 травня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено попередній договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення. Пунктами 6, 7 попереднього договору встановлено, що сторони дійшли згоди про необхідність сплати ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 гарантійної суми у розмірі 25 000 доларів США, яка при укладенні основного договору купівлі-продажу зараховується в рахунок оплати за нежитлове приміщення. Крім того, ОСОБА_7 додатково отримала від ОСОБА_6 40 000 доларів США. Основний договір укладено не було.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 03 липня 2014 року, що набрало законної сили 15 липня 2014 року, із ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_6 суму отриманих за попереднім договором коштів з урахуванням процентів за користування чужими грошовими коштами та сум за ст. 625 ЦК України у розмірі 1 395 527 грн. 06 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі вказаного судового рішення.

05 липня 2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 109,80 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Апишковою З.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2051.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-197цс14 від 21 січня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

У п. 3 оспорюваного договору зазначено, що продаж нежитлового приміщення вчиняється між сторонами за 734 711 грн. Вказану суму грошей покупець сплатила, а продавець отримала повністю до підписання договору. Пунктом 4 договору сторони підтвердили факт повного розрахунку за продане нежитлове приміщення.

Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 75999 від 19 січня 2013 року ОСОБА_8 зареєструвала право власності на придбану нерухомість 15 січня 2013 року.

Проведення розрахунків за договором та оформлення права власності ОСОБА_8 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновками судів про відсутність обставин, передбачених ст. 234 ЦК України, у діях сторін договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05 липня 2012 року.

Доводи позивача щодо неплатоспроможності покупця перевірено судами доказами у справі та спростовано із належним мотивуванням підстав відхилення.

Не може становити підставу скасування ухвалених судових рішень й посилання заявника на те, що її не було повідомлено про час і місце розгляду справи апеляційним судом, оскільки такі доводи касаційної скарги спростовуються рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із особистим підписом ОСОБА_6 (а. с. 186). Клопотань ОСОБА_6 чи її представника щодо відкладення розгляду справи матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргуОСОБА_6, в особі представника ОСОБА_10, відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.