752/3341/15-ц Про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди - 31.08.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до міжнародної комерційної телерадіокомпанії "ICTV", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до міжнародної комерційної телерадіокомпанії "ICTV" (далі - МКТ "ICTV"), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що у прямому ефірі телевізійного каналу "ICTV", у програмі "Дістало" ведучим проекту ОСОБА_3 та журналістом ОСОБА_4 було розповсюджено відносно нього недостовірну інформацію, яка має негативний характер та дискредитує його як громадянина та державного службовця, що призвело до моральних страждань та необхідності звертатися до медичних закладів та проходити лікування.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені в справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що в прямому ефірі телевізійного каналу "ІСТV" у програмі "Дістало" ведучим проекту ОСОБА_3 та журналістом ОСОБА_4, було висловлено наступну інформацію:

"П'ятниця 6 лютого, замість облаштування бомбосховищ, рятувальники демонструють парад пожежної техніки на центральній площі Запоріжжя";

"У державній службі продовжують нехтувати головним - цивільним захистом. Рятувальників ми частіше бачимо на вокзалах, за консультаціями біженців і переселенців. Говорити - то не від бомб захищати";

"Водночас у самій Службі знаходять прихисток колишні міліціонери. Тут вони намагаються не лише уникнути покарання за злочин проти активістів Майдану, а й наповнити відомство новими каральними функціями";

"Голова служби ОСОБА_1 не тільки керує службою порятунку, але і поставив собі на службу старі та нові корупційні схеми";

"Збій стався у Одесі, проти ОСОБА_1 знову порушили кримінальну справу, однак "криша не протекла", то ж покарання вдалося уникнути, прикрившись поганим здоров'ям";

"Хоча б через сумніви в тому, що перша особа органів виконавчої влади має відповідну освіту";

"Номер підтвердили. Де показано диплом НОМЕР_1. В наявності у ОСОБА_1 є диплом, в якім "НОМЕР_2", але серія не співпадає з тим, що написано";

"Суд над нечистим на руку начальником все не розпочнеться, бо ще слідство триває, і коли воно закінчиться - невідомо".

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції Українита ст. 277 ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Разом з тим, за змістом зазначеного законодавства кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 15 його постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав про те, що поширена відповідачами інформація стосується саме його та є неправдивою і такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) судам роз'яснено, що ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) . Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У п. 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію-" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 21 наведеної вище постанови, зазначено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, ОСОБА_1, який перебував напосаді голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій,є публічною особою в країні, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою. Інформація, поширена під час ефірів програми "Дістало" стосується виключно професійної діяльності ОСОБА_1,як особи, що займала посаду голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі "Соколовські проти Польщі" зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справах "Ляшко проти України", "Українська Прес-Група" проти України" зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет п. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена.

Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у рішеннях цього суду у справах "Лінгенс проти Австрії" від 08 липня 1986 року та "Українська прес-група" проти України" від 29 березня 2005 року.

У законодавстві робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена, й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню.

Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов вірного й обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки інформація, яка була поширена в ефірі програми "Дістало" є оціночними судженнями з огляду на застосовані мовностилістичні засоби, при цьому, враховано й те, що зміст програми становить доведення до широкого кола людей оцінки діяльності посадових осіб, у тому числі й позивача як публічної особи, та державної влади в цілому, а відтак така інформація не підлягає спростуванню в судовому порядку. З огляду на таке, не вбачається й підстав для відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки відсутнє порушення прав останнього.

Зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи й узгоджуються з нормами матеріального права.

Судами попередніх інстанцій дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка.

Згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

За таких обставин, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки висновки судів щодо відсутності правових підстав для задоволення таких вимог зроблені вірно.