Про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - 03.08.2016 Прийняття

головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Капренко С.О., Ситнік О.М., Мазур Л.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що він працює у Дрогобицькому державному музичному училищі ім. В. Барвінського на посаді завідуючого виробничою практикою з 15 вересня 1992 року.

07 лютого 2014 року викладач музичного училища ОСОБА_7 звернувся до Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області з наклепницькою, на думку позивача, заявою, в якій зазначав, що ОСОБА_6 нібито наніс відповідачу тілесних ушкоджень.

У ході проведення досудового розслідування встановлено, що позивач не наносив тілесних ушкоджень ОСОБА_7, на підставі чого 07 березня 2014 року Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області винесена постанова про закриття кримінального провадження, проте відповідач продовжує поширювати щодо позивача недостовірну інформацію про побиття, чим принижує його честь і гідність.

Вважає, що дії ОСОБА_7 спрямовані на дискредитацію позивача як викладача, на той час заступника директора і можливого кандидата на заміщення вакантної посади директора, в усіх органах місцевої влади.

Просив визнати, що поширені ОСОБА_7 відомості, що позивач вчинив злочин, а саме вчинив побиття, не відповідають дійсності та принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_6; зобов'язати ОСОБА_7 спростувати недостовірну інформацію, поширену щодо ОСОБА_6, шляхом публічного вибачення і оголошення спростування на педагогічній нараді Дрогобицького державного музичного училища ім. В. Барвінського", та опублікування спростування у газеті "Високий Замок"; стягнути з відповідача 1 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на наступне.

Відмовляючи у позові, суди керувалися тим, що висловлювання стосовно позивача, які він просив спростувати, є лише оціночними судженнями, оскільки такі не містять фактичних даних, а являють собою лише оцінку дій та висловлювань позивача, не суперечать Конституції України (254к/96-ВР) чи будь-яким іншим актам законодавства, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області від 07 березня 2014 року встановлено, що 07 лютого 2014 року до Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області надійшла письмова заява ОСОБА_7, у якій він просив прийняти міри до ОСОБА_6, який 07 лютого 2014 року приблизно о 12 год. у службовому кабінеті Дрогобицького державного музичного училища ім. В. Брвінського під час конфліктної ситуації заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_7

У ході дачі показань ОСОБА_7 пояснив, що 06 лютого 2014 року, перебуваючи у кабінеті ОСОБА_6, між ним та ОСОБА_7 виник словесний конфлікт, у якому ОСОБА_6 виштовхуючи його руками вигнав з кабінету, при цьому хапаючи за руки наніс йому тілесні ушкодження.

У ході дачі показань ОСОБА_6 пояснив, що 06 лютого 2014 року до нього у кабінет дійсно приходив ОСОБА_7 та між ними виник словесний конфлікт, однак у ході конфлікту він його з кабінету не виштовхував та відповідно тілесних ушкоджень не спричиняв.

Враховуючи, що у ході розслідування кримінального провадження не доведено участь ОСОБА_6 у спричиненні тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та встановлено значну розбіжність у показаннях потерпілого та свідків, постановою Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області від 07 березня 2014 року кримінальне провадження за фактом отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а. с. 5, 6).

Позивач посилався на те, ОСОБА_7 продовжував принижувати його честь та гідність, а саме: 16 квітня 2014 року під час зборів трудового колективу Дрогобицького державного музичного училища ім. В. Барвінського за участі членів комісії Львівської обласної державної адміністрації зі сторони викладача ОСОБА_7 знову почали лунати наклепи стосовно побиття.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У ст. 32 Конституції України закріплено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з вимогами ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) (далі - Постанова) роз'яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч. 2 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

В Україні діє принцип презумпції невинуватості, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

У ст. 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та стаття 34 Конституції України передбачають, що кожна людина має право на свободу виявлення поглядів, змістом чого є свобода дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Однак, як відзначив Європейський суд з прав людини, таке право в демократичному суспільстві не може бути абсолютним, через що зазначені статті надають Державі певну свободу розсуду втрутитися у здійснення цього права задля, зокрема, і захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, коли таке втручання здійснюється на підставі та в порядку, визначених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у позові ОСОБА_6, суди не врахували, що обвинувачення у спричиненні тілесних ушкоджень є фактичним твердженням про вчинення позивачем кримінально-караного діяння, що повинні були бути спростовані відповідачем. Разом з тим позивачем надано фотокопію постанови Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області від 07 березня 2014 року про закриття кримінального провадження за фактом отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Судами не встановлено, чим підтверджується достовірність поширеної відповідачами інформації, не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичних обставин, не досліджено доказів, наданих сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, а суд касаційної інстанції зазначеними повноваженнями не наділений, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.