Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

суддів:

Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, управління Служби безпеки України в Миколаївській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, за касаційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року позивачі звернулися до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 27 червня 2006 року слідчим слідчого відділу УСБУ в Миколаївській області порушено кримінальну справу за фактом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв'язку, що призвело до спотворення процесу обробки інформації та до порушення встановленого порядку її маршрутизації, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України.

06 вересня 2006 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

27 серпня 2007 року їм пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України, а також обрано відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2010 року, їх засуджено за ч. 2 ст. 361 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися господарсько-розпорядчою діяльністю з наданням послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробувальним іспитовим строком на 1 рік 6 місяців.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2011 року вказані судові рішення скасовані, справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2014 року, їх визнано невинними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України за відсутністю в діях складу злочину.

Посилаючись на те, що незаконними діями їм завдано моральних страждань, просили суд стягнути з Державної казначейської служби України на їх користь по 250 000 гривень моральної шкоди кожному, а також на користь ОСОБА_4 107 688 гривень 27 копійок матеріальної шкоди, з яких 8 531 гривня - недоотриманий заробіток, 97 793 гривні 49 копійок - витрати на лікування, 1 363 гривні 78 копійок - витрати, пов'язані з розглядом справи.

РішеннямЦентрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 140 тис. грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_5 - 120 тис. грн. моральної шкоди. У задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди - відмовлено.

Рішенням апеляційного судуМиколаївської області від 31 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з казначейського рахунку для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду на користь ОСОБА_4 - 122 723 грн. 89 коп., на користь ОСОБА_5 - 107 484 грн.

У касаційних скаргах ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції в частині вимог про відшкодування майнової шкоди до апеляційного суду не оскаржувалось, а тому не підлягає перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного застосування до позивачів запобіжного заходу, притягнення до кримінальної відповідальності та засудження. Врахувавши, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про визначення такого розміру компенсації з урахуванням реальних втрат, ступеню та форми вини заподіювача, а також засад виваженості та справедливості.

Оскільки доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційні скарги.

Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.