2а-6741/09/1770 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток - 30.04.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги прокуратури м. Рівне та Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до Державної податкової інспекції у м. Рівне, з участю прокуратури м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

У жовтні 2009 року позивач - Відкрите акціонерне товариства "Рівнеазот" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0004802342/0 від 14.10.2009 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що висновки відповідача, які лягли в основу винесення податкового повідомлення-рішення №0004802342/0 від 14.10.2009 року, згідно з яким ВАТ "Рівнеазот" визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 39 407 227,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 40 659 342,00 грн. є незаконними та безпідставними. Для застосування положень пп.7.4.2. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, щодо визначення витрат, понесених платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, визначальною умовою є факт пов'язаності осіб, які несуть такі витрати. При визначенні звичайної ціни орендної плати за нерухоме і рухоме майно, податковий орган визначав її не відповідно до норми п.1.20 ст.1 зазначеного Закону України, а як ціну, що дорівнює рівню орендної плати, встановленої умовами попередньо укладеного між ВАТ "Рівнеазот" та компанією "SТЕRNАКО VЕNТURЕS LIМІТЕD" договору оренди майна №850 від 23.05.2007 року. Розрахунок було проведено шляхом порівняння нових ставок орендної плати з попередньою, і відповідно, вся сума, що була нарахована позивачу понад рівень попередньої ставки орендної плати, кваліфікована відповідачем, як завищення валових витрат.

Позивач вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем вимог пп.7.4.1, 7.4.2.,7.4.3. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за рахунок чого ВАТ "Рівнеазот" завищено валові витрати по операціях з оренди майна у компанії "STERNAKO VENTURES LIMITED", спростовується системним аналізом норм даного Закону, за яким положення п.7.4. ст.7 поширюються виключно на резидентів України.

Висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог пп.5.4.4 п.5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за рахунок чого ВАТ "Рівнеазот" завищено валові витрати по операціях, пов'язаних з отриманням інформаційно-рекламних послуг, є неправомірними, так як податковий орган ототожнює поняття рекламних послуг зі спонсорством. Витрати на рекламу повинні включатися до складу валових витрат товариства, так як до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, фінансування виготовлення та розміщення логотипу та торгової марки на спортивній формі, амуніції.

Твердження відповідача про порушення позивачем норми пп.5.4.6 п.5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за рахунок чого ВАТ "Рівнеазот" завищено валові витрати по операціях, пов'язаних з добровільним страхуванням відповідальності позичальника за погашення кредиту суперечить вимогам вказаного Закону, яким прямо передбачено право платника податків формувати свої валові витрати з урахуванням сум видатків, понесених на страхування кредитних ризиків, не пов'язуючи при цьому це право з особою вигодонабувача за відповідним договором страхування.

Позивач вказує на те, що висновки податкового органу про заниження в перевіряємому періоді валових доходів у зв'язку із продажем аміачної та вапняно-аміачної селітри суб'єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими, ніж позивач ставками, або не сплачують його взагалі, по ціні нижче звичайної, є неправомірними.

Відкритому акціонерному товариству "Рівнеазот" не було нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток по операціям, що стосуються продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче звичайних особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст.10 Закону або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, позаяк у відповідних звітних податкових періодах позивачем було задекларовано результатом своєї господарської діяльності збитки, сума яких і була зменшена як наслідок встановлених порушень, то відповідач не мав бази для нарахування штрафних санкцій, оскільки такі нараховуються у відсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов'язання.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Рівне від 14 жовтня 2009 року за № 0004802342/0, згідно з яким Відкритому акціонерному товариству "Рівнеазот" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 80 066 569,00 грн., в тому числі 39 407 227,00 грн. - за основним платежем та 40 659 342,00 грн. - за штрафними санкціями.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що факт відсутності здійснення позивачем оплати на користь нерезидента орендної плати за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року жодним чином не впливає на право віднесення відповідних сум орендної плати до складу валових витрат, позаяк за правилами пп.11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата фактичного отримання від таких осіб послуг, незалежно від наявності їх оплати.

Оскільки висновок податкового органу не ґрунтується на нормах чинного законодавства, то і визначення в такий спосіб бази оподаткування податком на прибуток при здійсненні позивачем операцій з оренди майна, є протиправним заходом.

Суд першої інстанції вказує на те, що оскільки позивачем віднесено до складу валових витрат саме видатки по сплаті страхового тарифу по договору добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і такі видатки пов'язані із здійсненням ним господарської діяльності, позаяк вказаний вид страхування розглядається банками як передумова надання кредитів чи пролонгування терміну їх дії, то висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп.5.4.6. п.5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, внаслідок чого йому зменшено суму валових витрат і нараховано відповідну суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, є протиправними.

Висновки податкового органу про те, що виплату позивачем грошових коштів для фізичних осіб-підприємців, що є гравцями баскетбольної команди "Пульсар і К" слід розглядати як благодійні чи інші внески, які спрямовані на інші цілі, ніж власна господарська діяльність, є необгрунтованими та такими, що протирічать дійсному змісту пп.5.4.4 п.5.4 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Так як за результатами перевірки, позивачу не було нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток по операціям, що стосуються продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче звичайних особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст.10 Закону або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, позаяк у відповідних звітних податкових періодах позивачем було задекларовано результатом своєї господарської діяльності збитки, сума яких і була зменшена як наслідок встановлених порушень, то відповідач не мав бази для нарахування штрафних санкцій, оскільки такі нараховуються у відсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов'язання.

Оскільки податковим органом нарахування штрафних санкцій позивачу за результатом перевірки даної господарської операції все ж таки було проведено, то воно розглядається судом як пряме порушення норм пп.17.1.3, 17.1.6. п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Таким чином, сукупність усіх наведених вище обставин свідчить, що наведені в акті документальної перевірки позивача обставини щодо заниження бази оподаткування податком на прибуток, не знайшли жодного свого підтвердження в судовому засіданні, рішення суб'єкта владних повноважень, в основу якого покладено ці висновки, є незаконним.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, прокуратура м. Рівне та Державної податкової інспекції у м. Рівне оскаржили її, подавши апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційних скарг апелянти вказують на те, що ВАТ "Рівнеазот" в ході перевірки документально не доведено обгрунтування збільшення вартості оренди майна з 515 450 дол. США до 6 800 000 дол. США (або в 13 разів) на протязі вересня-грудня 2008 року та до 750 000 дол. США на протязі січня-червня 2009 року. Крім того, розрахунки по орендній платі ВАТ "Рівнеазот" не проводились.

Як свідчать представлені до перегляду ролики ігор баскетбольної команди "Пульсар і К" під час матчів гравці команди проводять ігри в спортивний формі, на майках якої розміщено логотип знаку для товарів і послуг (товарний знак) ВАТ "Рівнеазот" та надпис "ВАТ "Рівнеазот" виробник мінеральних добрив". У відповідну форму одягнені, згідно з правилами гри, всі члени команди, як основного складу так і запасні гравці, або всі особи заявлені на участь у грі, а не тільки гравці - приватні підприємці, з якими укладені договори.

Витрати ВАТ "Рівнеазот" на спонсорську підтримку баскетбольної команди "Пульсар і К" посередництвом укладання договорів з деякими її гравцями, що є зареєстрованими суб'єктами підприємницької діяльності з метою сприяння популяризації свого імені, фірмового найменування, торгової марки не є витратами на проведення рекламних заходів, а отже безпідставно віднесені позивачем до складу своїх валових витрат.

Крім того, ВАТ "Рівнеазот" укладено договір за № 3043 від 15.07.2008 року "Добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту". Укладаючи вказаний договір ВАТ "Рівнеазот" здійснило страхування не власних ризиків, а ризиків іншої особи, чим було не дотримано вимоги пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині страхування ризиків, пов'язаних зі здійснення ним господарської діяльності.

Апелянти акцентують увагу, що в порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ВАТ "Рівнеазот" до складу валових доходів не включено в повному обсязі суму від реалізації аміачної селітри та вапняково-аміачної селітри реалізованих по цінах нижче звичайних пов'язаним особам (особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками).

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

з змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на підставі направлень № 1608/23-100 від 04.08.2009 року та № 1792/23-100 від 01.09.2009 року, виданих Державною податковою інспекцією у м. Рівне, згідно з ч.1 ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та відповідно до плану графіка проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання працівниками ДПІ проведено планову виїзну перевірку ВАТ "Рівнеазот" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складено акт №1274/23-100/05607824 від 30.09.2009 року.

За результатами перевірки податковим органом зроблено висновки про порушення ВАТ "Рівнеазот":

- вимог пп.7.4.1,7.4.2.,7.4.3. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем завищено суму валових витрат за 3-ій квартал 2008 року на 30 549 713,00 грн., за 4-ий квартал 2008 року на 121 427 026,00 грн., за 1 квартал 2009 року на 5418105,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 5 500 415,00 грн., що призвело до нарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 7 637 428,00 грн. - за 3 квартал 2008 року та 30 356 756,00 грн. - за 4 квартал 2008 року, решта - до зменшення задекларованих позивачем збитків, а також до нарахування позивачу штрафних санкцій в загальній сумі 36 042 130,00 грн.;

- вимог пп.5.4.4 п.5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем завищено суму валових витрат за 3 квартал 2008 року на 582000,00 грн., за 4 квартал 2008 року на 873000,00 грн., за 1 квартал 2009 року на 261900,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 232800,00 грн., що призвело до нарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 145 500,00 грн. - за 3 квартал 2008 року та 218251,00 грн. - за 4 квартал 2008 року, решта - до зменшення задекларованих позивачем збитків, а також до нарахування позивачу штрафних санкцій в загальній сумі 394306,00 грн.;

- вимог пп.5.4.6 п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибуткупідприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем завищено суму валових витрат за 3 квартал 2008 року на 4 197 167,00 грн., що призвело до нарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 1 049 292,00 грн. за 3 квартал 2008 року, а також до нарахування позивачу штрафних санкцій в загальній сумі 3 173 614,00 грн.;

- вимог п.1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем занижено суму скоригованого валового доходу за 1 квартал 2009 року на 15 868 072,00 грн., за 2 квартал 2009 року - на 14 430 761,00 грн., що призвело до зменшення задекларованих позивачем збитків та нарахування позивачу штрафних санкцій в сумі 3173614,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Рівне винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення №0004802342/0 від 14.10.2009 року, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 80 066 569,00 грн., в тому числі 39 407 227,00 грн. - за основним платежем та 40 659 342,00 грн. - за штрафними санкціями.

Що стосується тверджень ДПІ у м. Рівне про завищення валових витрат по операціях з оренди майна:

23 травня 2007 року між ВАТ "Рівнеазот" та нерезидентом - компанією "STERNAKO VENTURES LIMITED" укладено договір оренди майна № 850, за умовами якого нерезидент зобов'язався передати позивачу у строкове володіння та користування будівлі, пристрої, машини та обладнання, загальною вартістю 400 884 498,00 грн., що знаходиться за місцезнаходженням ВАТ "Рівнеазот". Орендна плата, згідно договору оренди, змінювалась згідно з додатковими угодами до договору і з 01.09.2007 року встановлена в розмірі 515 450,00 дол. США.

1 вересня 2008 року між компанією нерезидентом "STERNAKO VENTURES LIMITED" та ВАТ "Рівнеазот" укладено договір оренди майна за № 1330, згідно якого за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 6 800 000 дол. США за кожний місяць оренди майна.

29.12.2008 року між компанією "STERNAKO VENTURES LIMITED" та ВАТ "Рівнеазот" укладено додаткову угоду за № 1 до договору оренди майна за № 1330 і згідно даної додаткової угоди сторони домовилися внести зміни в п. 5.1 Договору, згідно якого за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю з 01.01.2009 року орендну плату в розмірі 750 000 дол. США.

Судом встановлено, а відповідачем підтверджено, що при визначенні звичайної ціни орендної плати за нерухоме і рухоме майно, податковий орган визначав її не відповідно до норми п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а як ціну, що дорівнює рівню орендної плати, встановленої умовами попередньо укладеного між ВАТ "Рівнеазот" та компанією "STERNAKO VENTURES LIMITED" договору оренди майна №850 від 23.05.2007 року. Розрахунок було проведено шляхом порівняння нових ставок орендної плати з попередньою, і відповідно, вся сума, що була нарахована позивачу понад рівень попередньої ставки орендної плати, кваліфікована відповідачем, як завищення валових витрат.

В ході проведення перевірки позивачем було надано ДПІ необхідні документи бухгалтерського і податкового обліку, копії договорів оренди, актів наданих послуг та місячних розрахунків. З наданих до перевірки та долучених до матеріалів справи документів видно, що підставою збільшення вартості оренди з боку компанії нерезидента був факт відновлення справи по банкрутству ВАТ "Рівнеазот".

В обґрунтування рівня ціни на оренду майна позивач надав ДПІ копію листа ДП "Держзовнішінформ" від 15.04.2009 року, за змістом якого фінансові умови договору оренди майна №1330 від 01.09.2008 року, а також принципи формування платежів за оренду майна, відповідають загальноприйнятим правилам торгової практики та не суперечать ціновій кон'юнктурі, що склалась на ринку.

Згідно пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати, понесені платником податку у зв 'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" положення підпункту 7.4.2 поширюється також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Підпунктами 1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що факт відсутності здійснення позивачем оплати на користь нерезидента орендної плати за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року жодним чином не впливає на право віднесення відповідних сум орендної плати до складу валових витрат, так як за правилами пп.11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата фактичного отримання від таких осіб послуг, незалежно від наявності їх оплати.

Що стосується тверджень ДПІ у м.Рівне про завищення валових витрат по операціях, пов'язаних з рекламно-інформаційними послугами:

Встановлено, що ВАТ "Рівнеазот" відповідно до Закону України "Про надання рекламно-інформаційних послуг" укладено договора з фізичними особами-підприємцями, що є платниками єдиного податку та гравцями баскетбольної команди "Пульсар і К".

За умовами укладених договорів, термін дії яких до 31.05.2009 року, позивач доручив надати послуги з рекламно-інформаційного супроводження його діяльності. Об'єктом реклами за договорами є продукція позивача. Додатково, умовами договорів передбачено, що позивачу надаються послуги з виготовлення та розміщення його логотипу та торгової марки на спортивній формі, амуніції і під час проведення всіх офіційних матчів виконавець послуг зобов'язаний використовувати спортивну форму виключно з такими логотипами, а під час проведення навчально-тренувальних зборів, змагань, міжнародних турнірів, фото-сесій, інтерв'ю на радіо та телебаченні, - зобов'язаний рекламувати позивача. Вартість послуг визначена на рівні 291 000,00 грн.

Тобто, на спортивній формі (майках) гравців баскетбольної команди розміщено товарний знак позивача та надпис "ВАТ "Рівнеазот" виробництво азотних добрив" - до потенційних покупців в ході проведення спортивних змагань доносилась інформація про те, що позивач є виробником азотних добрив. Інформація підтримувала обізнаність покупців щодо даної юридичної особи та її товарів.

Надання підприємцями позивачу рекламно-інформаційних послуг оформлено актами здачі-прийняття, оплата послуг підтверджена платіжними дорученнями і понесено передбачені ними витрати правомірно віднесені до валових

Згідно Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) №1121-IV від 11.07.2003 року, реклама - це інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати і підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес до таких осіб чи товару. Спонсорство - це добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг. Аналогічне визначення є в ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" №3759-ХІІ від 21.12.1993 року, де спонсорство визначено як участь фізичної чи юридичної особи у прямому або опосередкованому фінансуванні програм з метою реклами свого імені, фірмового найменування чи своєї торгової марки.

Приписами п.1 ст. 5 Закону України "Про рекламу" встановлено, що у теле- радіопередачах, матеріалах в інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знаку для товарів і послуг спонсорів.

Апеляційний суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про помилковість та необґрунтованість висновку податкового органу про те, що виплата позивачем грошових коштів для фізичних осіб-підприємців, що є гравцями баскетбольної команди "Пульсар і К", слід розглядати як благодійні чи інші внески, які спрямовані на інші цілі, ніж власна господарська діяльність.

Згідно пп.5.4.4 п.5.4 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, фінансування виготовлення та розміщення логотипу та торгової марки на спортивній формі, амуніції, використання спортивної форми з такими логотипами під час проведення всіх офіційних матчів, навчально-тренувальних зборів, змагань, міжнародних турнірів, фото-сесій, інтерв'ю на радіо та телебаченні, в обмін на демонстрацію товарного знаку, як витрати на рекламу повинні включатися до складу валових витрат товариства.

Що стосується тверджень ДПІ у м. Рівне про завищення валових витрат по операціях, пов'язаних з добровільним страхуванням відповідальності позичальника за непогашення кредиту:

В акті перевірки зазначено, що в порушення п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ВАТ "Рівнеазот" завищено валові витрати 3-ій квартал 2008 року на 4 197 167,00 грн. у зв'язку зі стахуванням ризиків, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, що призвело до нарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 1 049 292,00 грн.

15 липня 2008 року між ВАТ "Рівнеазот" та ЗАТ "Страхова компанія "Саламандра-Україна" укладено договір добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. За умовами вказаного договору позивач застрахував свої майнові інтереси, пов'язані з обов'язком відшкодувати збитки кредиторам внаслідок невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з ВАТ "Державний Укрексімбанк", ЗАТ "Альфа-Банк", АБ "Кліринговий дім", ВАТ "Фінанси та Кредит".

Згідно ст. 6 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 року № 85/96 одним із видів добровільного страхування є страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашений кредит).

Статтею 3 Закону України № 85/96 встановлено, що страхувальники мають право при укладенні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно пп.5.4.6. п.5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб, включаються до складу валових витрат.

Відповідно до абз.2 вказаного підпункту, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Таким чином, включення до складу валових витрат суми страхових платежів, сплачених страхувальником (позичальником) за договором добровільного страхування, за яким вигодонабувачем є кредитор, а не страхувальник, є правомірним.

Що стосується тверджень ДПІ у м. Рівне про заниження позивачем суми скоригованого валового доходу за 1 квартал 2009 року на 15 868 072,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 14 430 761,00 грн., що призвело до зменшення задекларованих позивачем збитків та нарахування позивачу штрафних санкцій в сумі 3173614,00 грн. відповідно до пп.17.1.3, 17.1.6. п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 року:

Підпунктом 17.1.3. п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" фінансова санкція застосовується до платника податків у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, і такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Штраф у відсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов'язання встановлений і нормою пп.17.1.6 цієї статті.

Згідно п.1.2 ст.1 вищезазначеного Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків щодо сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідної суми коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Оскільки за результатами перевірки, позивачу не було нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток по господарських операціях, що стосуються продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче звичайних особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст.10 Закону або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, позаяк у відповідних звітних податкових періодах позивачем було задекларовано результатом своєї господарської діяльності збитки, сума яких і була зменшена як наслідок встановлених порушень, у ДПІ були відсутні підстави для нарахування ВАТ "Рівнеазот" штрафних санкцій, оскільки такі нараховуються увідсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов'язання.

Крім того, предметом спору є індивідуальний акт і позовною вимогою, за правилами КАС України (2747-15) , має бути визнання такого акта протиправним. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано оспорюване податкове повідомлення-рішення №0004802342/0 від 14.10.2009 року,

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а доводи апелянтів в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

Апеляційні скарги прокуратури м. Рівне та Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року у справі №2а-6741/09/1770 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до Державної податкової інспекції у м. Рівне, з участю прокуратури м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - без змін.