Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є. Коротуна В.М. Писаної Т.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Широківської сільської ради Виноградівського району, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду закарпатської області від 21 квітня 2016 року,

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що вона є користувачем земельної ділянки в АДРЕСА_1 і рішенням Широківської сільської ради від 19 серпня 1999 року їй було надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 та нумерація будинку була змінена з № 54 на № 59. 18 вересня 2012 року рішенням Широківської сільської ради їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1. Суміжним землекористувачем був ОСОБА_7, який помер у 2013 році і спадкоємцем є його дружина ОСОБА_8 22 листопада 2012 року Широківська сільська рада прийняла рішення про розміщення схеми земельних ділянок, яким вирішила "затвердити рішення від 9 жовтня 2012 року комісії з питань землекористування, господарювання, соціально-культурного розвитку та проведення приватизації щодо встановлення межі між гр. ОСОБА_7 та ОСОБА_4" 18 лютого 2014 року у відповідь на адвокатський запит їй стало відомо, що рішення від 9 жовтня 2012 року комісії з питань землекористування, господарювання, соціально-культурного розвитку та проведення приватизації щодо встановлення межі між гр. ОСОБА_7 та нею не існує. Тобто відповідачем не було встановлено межі земельних ділянок, що суперечить вимогам земельного законодавства України.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів. Тобто встановлення меж земельної ділянки не є компетенцією суду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування її законних прав та інтересів як землекористувача земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду закарпатської області від 21 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.