Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Червинської М.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Розточчя" до ОСОБА_4, третя особа - Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго", про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСББ "Розточчя" звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2014 року у розмірі 2 978,53 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСББ "Розточчя" 1 940,81 грн заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг та 243,60 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з спливом строку позовної давності.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

У статті 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Аналогічні положення містяться й у статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

За нормами ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу).

Згідно з Правилами розрахунків двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду, затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 08 вересня 2000 року № 191 (z0776-00) , рішення про перехід до розрахунків між споживачами та теплопостачальними організаціями за двоставковими тарифами приймається місцевими органами виконавчої влади та самоврядування (п. 1.2 Правил); двоставковий тариф - це тариф на послуги теплопостачання, який складається з річної вартості обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії (п. 1.4 Правил); приєднане теплове навантаження визначається технічними умовами на приєднання споживача та обумовлюються договором між теплопостачальною організацією та споживачем про використання теплової енергії та гарячої води, а кількість спожитої теплової енергії обчислюється теплолічильником або при його відсутності за розрахунком згідно з Правилами користування тепловою енергією.

Так, судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що у період, за який виникла заборгованість, у м. Львові діяв двоставковий тариф на опалення, розрахований ЛМКП "Львівтеплоенерго" згідно з Правилами розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду, та затверджений рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 грудня 2008 року № 1433.

З урахуванням вказаного суди попередніх інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про часткове задоволення позову, а тому підстав для їх скасування немає.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.