Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Парінової І.К., Демяносова М.В., Маляренка А.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за публічного акціонерного товариства "Відродження" до ОСОБА_4, третя особа - реєстраційна служба Хорольського районного управління юстиції, про визнання договору оренди землі поновленим з попереднім орендарем, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Відродження" на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Відродження" (далі - ПАТ "Відродження") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі поновленим, обґрунтовуючи вимоги тим, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 17 вересня 2009 року ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,79 га, що розташована на території Петракіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 17 вересня 2009 року між ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством "Відродження" (далі - ВАТ "Відродження"), правонаступником якого є ПАТ "Відродження" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на п'ять років з дня його реєстрації та того ж дня складено акт приймання-передачі об'єкта оренди. На підставі п. 8 договору 23 червня 2015 року (не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору) ПАТ "Відродження" повідомило ОСОБА_4 про намір скористатися своїм переважним правом на оренду земельної ділянки, направивши лист-повідомлення, додавши до нього проект додаткової угоди (в якій зазначені кращі для орендодавця умови - збільшено орендну плату), який ним отримано 25 червня 2015 року. Після закінчення дії договору орендар продовжує користуватися земельною ділянкою, до цього часу додаткову угоду про поновлення договору оренди землі ОСОБА_4 з ПАТ "Відродження" не уклав. Відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки (у період з 24 липня по 24 серпня 2015 року) не висловив будь-яких заперечень щодо істотних умов договору, оскільки лист-повідомлення про заперечення поновлення договору оренди у визначений законом термін не надіслав. Посилаючись на викладене, позивач просив на підставі ч. 1 ст. 777 ЦК України та ст. 33 Закону України "Про оренду землі" визнати поновленим на той самий строк (п'ять років) і на тих самих умовах, які були передбачені договором, договір оренди земельної ділянки, загальною площею 2,79 га, укладений 17 вересня 2009 року між ВАТ "Відродження" та ОСОБА_4, зареєстрований 23 липня 2010 року.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2016 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Відродження" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 319, 626 ЦК України реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Частинами першою - п'ятою ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, відповідно до положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 2, 79 га, розташованої на території Петриківської сільської ради Хорольського району Полтавської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом про право власності на серії НОМЕР_1 від 17 вересня 2009 року (а. с. 11).

17 вересня 2009 року між ОСОБА_4 та ВАТ "Відродження" було укладено договір оренди земельної ділянки вищевказаної земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур та того ж дня складено акт приймання-передачі об'єкта оренди (а. с. 6-8, 14).

23 червня 2015 року ПАТ "Відродження" надіслало ОСОБА_4 повідомлення про намір скористатися своїм переважним перед іншими особами правом на укладення договору оренди землі на новий строк, у якому запропонувало відповідачу з'явитися за адресою: АДРЕСА_1 для підписання договору оренди землі на новий строк (а. с. 15, 16).

20 липня 2015 року ОСОБА_4 направив директору ТОВ "Відродження" заяву відповідно до якої відповідач не бажає підписувати договір оренди на новий строк (а. с. 40).

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано виходили із відсутності підстав для поновлення договору оренди землі, передбачених ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Судами зроблено правильний висновок щодо того, що звернувшись до позивача із заявою про небажання продовжувати договір оренди землі, відповідач скористався своїм правом вільно розпоряджатися своєю власністю, а продовження позивачем користування орендованою земельною ділянкою та його повідомлення про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди за наявності заперечень орендодавця не є підставою для поновлення договору оренди землі.

Такий правовий висновок не суперечить викладеним у постановах Верховного Суду України від 25 лютого, 18 березня, 09 вересня 2015 року та від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16 висновкам щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, отже колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Відродження" відхилити.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.