2а/2570/3890/2012 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податку на прибуток підприємств - 25.04.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Рекламний комбінат" та Державної податкової служби у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Рекламний комбінат" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби:

- від 11.10.2012 № 0003392320, яким Публічному акціонерному товариству "Рекламний комбінат" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 81 520,00 грн. (71 420,00 грн. за основним платежем, 10 100,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

- від 11.10.2012 № 0003402320, яким Публічному акціонерному товариству "Рекламний комбінат" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27 580,00 грн.;

- від 26.07.2012 № 0002702320, яким Публічному акціонерному товариству "Рекламний комбінат" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині 98 990,04 грн.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Представники апелянта просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В свою чергу представник відповідача просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позву в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

У засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 11.06.2012 № 1321, № 1322, № 3123, № 3124, № 3125, наказу від 30.05.2012 № 1222, проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 09.07.2012 № 1200/22/14232168.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п. 6.1 ст. 6 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на 53 422,00 грн. за 1 квартал 2011 року; п. 6 підрозділу 4, п.п.139.1.9, п.139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2011 року, в сумі 104 185,00 грн., за 2-3 квартал 2011 року в сумі 208 369,00 грн., за 2-4 квартал 2011 року у сумі 312 554,00 грн., 1 квартал 2012 року у сумі 416 739 грн.;

п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за грудень 2010 року в сумі 12 333,00 грн., січень 2011 року в сумі 22 377,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 1 623,00 грн., за березень 2011 року в сумі 7 023,00 грн. та завищення від'ємного значення по ПДВ за березень 2011 року в сумі 55 644,00 грн.;

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем 16.07.2012 подано заперечення № 96, однак 23.07.2012 ДПІ у м. Чернігові ДПС надана відповідь № 6640/10/22-207, якою заперечення позивача залишені без задоволення.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.07.2012:

№ 0002702320, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 416 739,00 грн..

№ 0002712320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 116 745,00 грн. (за основним платежем 99 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17 745,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем 03.08.2012 подано до ДПС у Чернігівській області скаргу № 104.

26.09.2012 ДПС у Чернігівській області рішенням № 1342/10/10-215 скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 26.07.2012 № 0002712320 в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі, всього 35 225,00 грн., в тому числі податок - 27 580,00 грн., санкція - 7 645,00 грн., а скаргу позивача в цій частині задоволено та залишено без змін податкові повідомлення-рішення: від 26.07.2012 № 0002712320 - в іншій частині всього в сумі 81 520,00 грн. (з них: 71 420,00 грн. - податок та 10 100,00 грн. - санкція) та від 26.07.2012 № 0002702320, а скаргу позивача від 03.08.2012 № 104 в цій частині - залишено без задоволення. Крім того, ДПІ у м. Чернігові ДПС необхідно прийняти податкове повідомлення-рішення форми "В4" на суму 27 580,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивачем 04.10.2012 подано до Державної податкової служби України скаргу № 144, однак 05.12.2012 ДПС України рішенням № 6616/0/61-12/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 26.07.2012 № 0002702320, № 0002712320 з урахуванням рішення ДПС у Чернігівській області, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

ДПІ у м. Чернігові ДПС на підставі акту перевірки та рішення ДПС у Чернігівській області від 26.09.2012 № 1342/10/10-215 прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 0003392320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 81 520,00 грн. (за основним платежем - 71,420,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 100,00 грн.) та № 0003402320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 27 580,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.11.2010 між ТОВ "Денвік" (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 34, відповідно до якого Продавець продає Покупцю на умовах цього Договору обладнання яке було у використанні, а саме: офсетна друкарська машина КВА за ціною 594 000,00 грн. з ПДВ в кількості 1 шт. замовлення товару Покупець здійснює шляхом направлення Продавцю поштою, факсом або по телефону заявки. Передача товару оформлюється видатковою накладною, по одному примірнику кожній стороні. Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Договір підписано сторонами та скріплено печатками (том № 1 а.с.98-99).

27.12.2011 до вищезазначеного договору між сторонами укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторони дійшли взаємної згоди виключити п.2.3 Договору та п.1.1 Договору викласти в наступній редакції: Продавець продає Покупцю на умовах цього Договору обладнання яке було у використанні, а саме: офсетна друкарська машина КВА в кількості 1 шт. Вартість обладнання з вартістю доставки його на адресу Покупця становить 594 000,00 грн. з ПДВ .

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що виконання договору підтверджується видатковою накладною № 731 від 28.12.2010 на суму з ПДВ 594 000,00 грн., податковими накладними від 18.11.2010 № 31811 на суму з ПДВ 58 000,00 грн., від 14.12.2010 № 51412 на суму з ПДВ 376 000,00 грн., від 25.11.2010 № 12511 на суму з ПДВ 74 000,00 грн., від 13.12.2010 № 11312 на суму з ПДВ 86 000,00 грн., картками рахунку:631, 6442, 104, 152 та актом № РК/М-00002 введення в експлуатацію основних засобів від 29.03.2011, Інструкцією з перекладом, а оплата підтверджується платіжними дорученнями № 5201 від 18.11.2010 на суму 58 000,00 грн., № 5233 від 25.11.2010 на суму 74 000,00 грн., № 5345 від 13.12.2010 на суму 86 00,00 грн., № 5347 від 16.12.2010 на суму 96 000,00 грн., № 5386 від 21.12.2010 на суму 20 000,00 грн., № 5385 від 21.12.2010 на суму 100 000,00 грн., № 5395 від 24.12.2010 на суму 88 000,00 грн. та № 5402 від 27.12.2010 на суму 72 000,00 грн. (том № 1 а.с.100-115, 219-248).

З акту перевірки вбачається, що за період з 01.10.2010 по 31.03.2012 позивачем задекларовано податковий кредит по ПДВ в сумі 1 109 064,00 грн.

Підставою для висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС про порушення позивачем норм ПК України та Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР (283/97-ВР) "Про оподаткування прибутку підприємств" є акт ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 16.03.2011 № 263/23-209/35854541 про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Денвік" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 04.04.2008 по 30.12.2010, яким встановлено ознаки нікчемності правочинів (том № 1 а.с.190-205).

Згідно ч. 2. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України, до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому суд, зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частино 1 статті 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 ЦК України, передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар був наданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Крім того, посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС в акті перевірки на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни в структурі активів та зобов'язань сторони.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому вказаним пунктом наданий виключний перелік підстав коли та чи інша операція не вважається постачанням товарів: не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну території України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України, визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

Судом першої інстанції встановлено та з чим погоджується колегія суддів, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених (у повній відповідності з вимогами ПК України (2755-17) ) податкових накладних, виданих останньому постачальником.

Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту, при наявності податкової накладної, що належним чином оформлена.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутні будь-яких підстав для виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни, та як наслідок не прийняття до уваги первинних документів та податкових накладних вказаного контрагента та виключення сум ПДВ за ними зі складу податкового кредиту.

Крім того, вироком Сихівського районного суду м. Львова від 08.02.2012 по обвинуваченню ОСОБА_2, який є директором ТОВ "Денвік" встановлено, що ОСОБА_2 будучи директором, у тому числі - ТОВ "Денвік", маючи відкриті рахунки в банківських установах, здійснював реалізацію товарів, робіт, послуг суб'єктам господарювання, внаслідок чого на рахунки, у тому числі - ТОВ "Денвік" надходили кошти, як оплата та передоплата товарів, робіт, послуг, які останній відповідно до вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) був зобов'язаний включити до податкового зобов'язання, визначивши суми податків, які підлягають сплаті, що підтверджується вироком (том № 2 а.с.15-27). Тобто, вироком суду встановлено, що ОСОБА_2, будучи директором, у тому числі - ТОВ "Денвік" здійснював господарську діяльність.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ДПІ у м. Чернігові ДПС не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, а саме: від 11.10.2012 № 0003392320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 81 520,00 грн. (71 420,00 грн. за основним платежем, 10 100,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 11.10.2012 № 0003402320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 27 580,00 грн., а тому податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також, як встановлено судом першої інстанції, перевіркою валових витрат за період з 01.10.2010 по 31.03.2012 встановлено їх завищення всього у сумі 416 739,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 104 185,00 грн., за 2-3 квартал 2011 року в сумі 208 369,00 грн., за 2-4 квартал 2011 року у сумі 312 554,00 грн., 1 квартал 2012 року у сумі 104 185,00 грн. та відповідно завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на вищевказані суми у вказаних періодах, всього за перевірений період завищено від'ємне значення податку на прибуток на суму 416 739,00 грн.

В податковому обліку позивачем вартість обладнання придбаного у ТОВ "Денвік" включено до 4 групи основних засобів (машини та обладнання) та, відповідно, нараховано суму амортизації, яку відображено в декларації з податку на прибуток у складі витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (р. 04 декларації з податку на прибуток) у розмірі 98 990,04 грн. за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, а саме: 2 квартал 2011 року - 24 747,51 грн., 2-3 квартал 2011 року - 49 495,02 грн., 2-4 квартал 2011 року 74 242,53 грн. та 1 квартал 2012 року - 24 747,51 грн.

ДПІ у м. Чернігові ДПС, встановлюючи завищення валових витрат за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, на обґрунтування правомірності прийнятого рішення зазначає, що оскільки приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, за відсутності факту придбання товарів, послуг, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Первинні бухгалтерські документи, складені від імені позивача та ТОВ "Денівк", не є документами, які можуть бути підставою для відображення в податковому обліку позивача.

Пунктом 5.1. статті 5 Закону № 283/97-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 283/97-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону № 283/97-ВР, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послугу цьому періоді.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки встановлено реальність господарської операції (між ТОВ "Денвік" та позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 34 від 18.11.2010), а тому позивачем правомірно включено вартість обладнання до 4 групи основних засобів (машини та обладнання), яку відображено в р. 04 декларації з податку на прибуток у розмірі 98 990,04 грн., а отже, податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 № 0002702320, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині 98 990,04 грн. є неправомірним та таким, що підлягає в даній частині скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

За період з 01.10.2010 по 31.03.2011 позивачем задекларовано амортизаційні відрахування у сумі 224 566,00 грн., за період з 01.04.2011 по 31.03.2012 амортизаційні відрахування входили до собівартості, адміністративних витрат та витрат на збут.

Також, судом першої інстанції встановлено, що перевіркою правильності визначення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, встановлено їх завищення за період з 01.04.2011 по 31.03.2012 на загальну суму 317 748,00 грн., а саме: в II кварталі 2011 pоку - 79 437,00 грн., ІІ-ІІІ кварталі 2011 року - 158 874,00 грн., II -IV кварталі 2011 року - 238 311,00 грн., І кварталі 2012 року - 79 437,00 грн.

В ході перевірки встановлено, що позивач в податковому обліку з 01.04.2011 амортизується дооцінена вартість основних фондів (далі - ОФ) 1 групи. Так, балансова вартість 1 групи ОФ станом на станом на 01.01.2011 становить 351 438,00 грн., а станом на 01.04.2011 була збільшена до 7 156,80 грн. за рахунок проведення дооцінки таких ОФ в 2007 році, а саме оцінку майна (по вул.Щорса 53) здійснено Закритим акціонерним товариством "Антал-Експерт" в 2007 році - дата звіту 03.12.2007.

Згідно звіту про оцінку майна (п.п.1.1.8), термін використання звіту 6 місяців від дати оцінки. В перевіряємому періоді переоцінок (дооцінок/уцінок) позивачем більше не здійснювалось. Інших документів, крім вказаного звіту про оцінку майна, що підтверджує справедливу вартість майна з дати останньої оцінки по 31.03.2012 на перевірку не надано. Згідно акту, в бухгалтерському обліку дооцінена вартість таких ОФ амортизується за період з 01.10.2010 по 31.03.2012.

В акті перевірки зазначено, що відповідно до п.4.1 П(С)БО 17, підприємство повинно відобразити відстрочені податкові зобов'язання від дооцінки. Згідно наданих на перевірку балансів за 2010, 2011 та 1 квартал 2012 років, в рядках 460 "відстрочені податкові зобов'язання" вказані прочерки. У зв'язку з вищенаведеним, в акті перевірки зроблений висновок про неправомірність відображення дооцінки ОФ в податковому обліку, що призвело до від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Згідно норм п. 6 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України (2755-17) , для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 01.04.2011.

Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу (2755-17) .

До переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 1 січня 2010 року.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Відповідно до п.144.1 ст.144 ПК України, амортизації підлягає сума переоцінки вартості ОЗ, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу.

Пунктом 146.21 статті 146 ПК України, передбачено, що платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об'єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою: Кі=[І(а-1) -10] : 100, де І (а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Збільшення вартості об'єктів основних засобів, що амортизується, здійснюється станом на кінець року (дату балансу), за результатами якого проводиться переоцінка та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.

Відповідно до п.152.10 ст.152 ПК України, якщо платник податку приймає рішення про уцінку/дооцінку активів, згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка/до оцінка, з метою оподаткування, не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.

Відповідно до п. 16 П(С)БО 7, переоцінка основних засобів проводиться, якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу, тобто станом на 31.03; 30.06; 30.09 та 31.12.

У зв'язку з вищевикладеним, враховуючи те, що всупереч п. 16 П(С)БО 7 в періоді з 03.12.2007 позивач не визначав справедливу вартість майна на дату балансу, (переоцінка основних засобів не проводилася), а вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку в порушення п.6 підрозділу 4, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, позивачем завищено суму витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, всього на 317 748,00 грн., а саме: в II кварталі 2011 pоку - 79 437,00 грн., ІІ-ІІІ кварталі 2011 року - 158 874,00 грн., II -IV кварталі 2011 року - 238 311,00 грн., І кварталі 2012 року - 79 437,00 грн.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інтсанції, про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.07.2012 № 0002702320, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині, а саме в розмірі 317 748,96 грн.

Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 № 0002712320 є такими що винесено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки, відповідно до п.п.60.1.3. п.60.1. ст.60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

А отже, оскільки після оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 26.07.2012 № 0002712320 до ДПС у Чернігівській області, ДПІ у м. Чернігові ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 0003392320, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, а тому податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 № 0002712320 вважається відкликаним.

За таких обставин, апеляційні скарги є необґрунтованими, їх доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Рекламний комбінат" та Державної податкової служби у м. Чернігові - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.