Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М., суддів: Карпенко С.О., Леванчука А.О., Кафідової О.В., Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення - Запорізького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", третя особа - приватне підприємство "Зернодар", про визнання договору іпотеки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2014 року,

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення - Запорізького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк", ПАТ "Ощадбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Ощадбанк"), третя особа - приватне підприємство "Зернодар" (далі - ПП "Зернодар"), про визнання договору іпотеки припиненим.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2014 року, в задоволенні позову ПАТ "Ощадбанк" відмовлено, позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано договір іпотеки від 05 вересня 2008 року № 10/2-ію припиненим.

У касаційній скарзі ПАТ "Ощадбанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року касаційну скаргу АТ "Ощадбанк" відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року заяву ПАТ "Ощадбанк" задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи суди попередніх інстанцій встановили, що 27 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Ощадбанк", правонаступником якого є АТ "Ощадбанк", та ПП "Зернодар" укладено кредитний договір № 10 у вигляді відновлювальної кредитної лінії на суму 650 тис. грн.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за цим договором 05 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Ощадбанк"та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладено іпотечний договір № 10/2-ію, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку банку належне їм на праві спільної часткової власності майно, а саме квартиру АДРЕСА_1

ПП "Зернодар" свої зобов'язання за договором належним чином не виконало, внаслідок чого станом на 12 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 430 тис. 778 грн 92 коп.

09 січня 2013 року банк направив відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу ПП "Зернодар" (а. с. 139-142).

16 грудня 2013 року згідно з витягом з Реєстру від 19 грудня 2013 року Державною реєстраційною службою України було вчинено запис про припинення юридичної особи ПП "Зернодар" у зв'язку з визнанням її банкрутом (а. с. 146, 147).

Відмовляючи в задоволенні позову АТ "Ощадбанк", суд першої інстанції, установивши зазначені обставини, дійшов висновку, що основне зобов'язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й зобов'язання, яке його забезпечувало - іпотека.

Апеляційний суд погодився з такими доводами суду першої інстанції та залишив рішення районного суду без змін. При цьому, апеляційний суд не виконав у повній мірі вимог ст. 303 ЦПК України, у зв'язку з наступним.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону).

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру.

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця); з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою та кредитором.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

До аналогічних правових висновків дійшов і Верховних Суд України у постанові від 10 лютого 2016 року, справа № 6-84цс14.

Частинами 1, 2 ст. 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

АТ "Ощадбанк" реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом у березні 2013 року, в період дії договору іпотеки, коли зобов'язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося, та до виключення боржника з Реєстру.

Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи боржника за основним зобов'язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред'явивши до нього позов.

Зазначених обставин не враховано апеляційним судом при перевірці законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо предмета та підстав позову (позовів), а відтак не виконано у повній мірі вимоги ст. 303 ЦПК України, що призвело до ухвалення у справі судового рішення з порушенням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

За правилами ст. 338 ЦПК України, таке судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.