Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна, про розірвання договору дарування квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що 29 серпня 2015 року, будучи у нетверезому стані, подарував належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 грудня 1996 року квартиру АДРЕСА_1 своїй дружині, ОСОБА_5, з якою зареєстрував шлюб 26 грудня 2014 року.

Вказував на те, що після укладення договору дарування ставлення дружини до нього значно погіршилось, а в червні 2016 року остання повідомила про намір розірвати шлюб та припинити його проживання у вказаній вище квартирі, ініціювала сварки, викликала міліцію, звинувачувала його у побоях та алкогольній залежності.

Посилаючись на викладені обставини, вважаючи, що дії дружини на позбавлення його власного житла були заздалегідь сплановані, є злочином, просив розірвати договір дарування на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням положень ст. ст. 717, 727 ЦК України, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності обставин, на які посилається позивач.

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 грудня 1996 року ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_1.

29 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка з 26 грудня 2014 року є дружиною позивача, укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М.

Вказуючи як на підставу розірвання договору на те, що дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей (ч. 1 ст. 727 ЦК України), ОСОБА_4 не надає суду належних доказів на підтвердження вчинення щодо нього злочину, як то вироку у кримінальній справі, який би характеризував певну поведінку, дію чи бездіяльність ОСОБА_5, відповідача у справі, як вчинок, що є злочином.

Правильними є й висновки судів про те, що твердження позивача щодо чинення ним правочину в стані алкогольного сп'яніння само по собі не є підставою для розірвання договору дарування на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України.

Посилання ж ОСОБА_5 у касаційній скарзі, яка розглядається, на те, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права під час постановлення ухвали від 13 жовтня 2016 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову не може бути прийнято до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до положень ст. 293 ЦПК України вказана ухвала могла бути оскаржена заявником окремо від рішення суду у строки та в порядку, визначені ЦПК України (1618-15) .

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.