Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсними договору кредиту, договору поруки, договору іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07 липня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 23 лютого 2007 року між нею і Відкритим акціонерним товариством "СЕБ Банк" (далі - ВАТ "СЕБ Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк"), було укладено кредитний договір для придбання земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку. З урахуванням додаткової угоди до кредитного договору від 10 листопада 2007 року позивач отримала кредит у розмірі 180 000 доларів США, який був наданий 5 траншами, терміном до 23 лютого 2027 року із розрахунку 6,6 % річних за користування грошовими коштами. Пізніше між нею та банком було укладено цілий ряд додаткових угод до кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між нею і банком 23 лютого 2007 року було укладено договір іпотеки належної їй квартири АДРЕСА_1, а також 11 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки, за яким передано в іпотеку належний їй садовий будинок АДРЕСА_2. Її поручителем за кредитним договором є третя особа - ОСОБА_5, який згідно з договором поруки від 23 лютого 2007 року зобов'язався відповідати перед банком за виконання нею зобов'язань.

Посилалася, що умови укладеного кредитного договору та додаткових угод, процедура укладення такого договору та дії банку щодо видачі кредиту в іноземній валюті суперечать низці нормативно-правових актів та порушують її права і охоронювані законом інтереси споживача.

Зокрема, при укладенні кредитного договору вона не була ознайомлена з істотними умовами договору, не отримала інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банк не роз'яснив їй усі валютні ризики, пов'язані із коливанням курсу гривні до долара, вона була введена в оману під час укладення договору кредиту у доларах США, в результаті чого її заборгованість перед банком у гривневому еквіваленті зросла.

Вказувала, що порушені її права як споживача, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , бо відсутня рівність у відносинах сторін, на неї покладені всі ризики щодо повернення кредиту, покладено значну кількість обов'язків, що свідчить про дисбаланс. Крім того, має місце нечесна підприємницька практика, яка уводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Вважала, що на підставі ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 203, 215, 227, 230 ЦК України укладений кредитний договір слід визнати недійсними. У зв'язку із недійсністю кредитного договору, підлягають визнанню недійсними і договори іпотеки та договір поруки, як похідні від кредитного.

З урахуванням уточнень позовних вимог просила визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг при укладенні кредитного договору від 23 лютого 2007 року № 400, додаткової угоди від 18 липня 2007 року № 1, додаткової угоди від 11 жовтня 2007 року № 2, додаткової угоди від 10 грудня 2007 року № 3, додаткової угоди від 23 червня 2008 року № 4, додаткової угоди від 18 березня 2009 року № 5, додаткової угоди від 24 вересня 2009 року № 6, додаткової угоди від 23 листопада 2009 року № 7, додаткової угоди від 11 грудня 2009 року № 8, додаткової угоди від 12 квітня 2011 року № 10, що укладені між ВАТ "СЕБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_4; визнати кредитний договір від 23 лютого 2007 року № 400, додаткову угоду від 10 грудня 2007 року № 3, додаткову угоду від 23 червня 2008 року № 4, додаткову угоду від 18 березня 2009 року № 5, додаткову угоду від 24 вересня 2009 року № 6, додаткову угоду від 23 листопада 2009 року № 7, додаткову угоду від 11 грудня 2009 року № 8, додаткову угоду від 12 квітня 2011 року № 10, що укладені між ВАТ "СЕБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_4 недійсними; визнати недійним договір іпотеки від 23 лютого 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МельникР.П. за реєстровим номером 835 та додаткові договору до нього, укладені між ВАТ "СЕБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати недійсним договір іпотеки від 11 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. за реєстровим записом номер 5279 та додаткові договору до нього, укладені між ВАТ "СЕБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_4; визнати недійсним договір поруки від 23 лютого 2007 року № 400, укладений між ВАТ "СЕБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_5

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України) та з урахуванням ст. ст. 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного кредитного договору та договорів іпотеки та поруки недійсними.

При цьому суди виходили з того, що позивачем не надано доказів, що при укладенні кредитного договору з боку банку мало місце здійснення нечесної підприємницької практики, а позивачка не надала доказів на підтвердження несправедливості умов кредитного договору по відношенню до неї.

Доводи касаційної скарги про те, що при укладенні кредитного договору позивачу не було надано всю необхідну інформацію про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та всю необхідну інформацію, котра передбачена умовами Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , не знайшли свого підтвердження з наступних підстав.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами кредитний договір з додатковими угодами відповідає чинному цивільному законодавству, містить всі суттєві умови, повну і детальну інформацію про права і обов'язки його учасників, порядок отримання і повернення кредиту, розмір платежів, відповідальність сторін.

Крім того, судами враховано п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) , у якому роз'яснено, що відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Судами встановлено, що оспорюваний договір про надання кредиту в іноземній валюті укладений між сторонами 23 лютого 2007 року, тобто до набрання Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI (3795-17) законної сили.

З огляду на те, що відповідно до ст. 58 Конституції України закон не має зворотної сили в часі, укладення між сторонами вказаного договору не суперечить закону, бо станом на 2007 рік не було законодавчого обмеження на видачу кредитів в іноземній валюті.

Також, згідно із ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка діяла на час укладення сторонами кредитного договору операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Аналогічні роз'яснення містить п. 10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) , згідно з яким банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

Судами встановлено, що на час укладення оспорюваного кредитного договору ВАТ "СЕБ Банк" мав відповідну генеральну ліцензію та дозвіл, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.