Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Журавель В.О.,

Попович О.В., Савченко В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 22 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 року, -

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь суму основного боргу за договором позики грошових коштів у розмірі 226 459 грн, 725,91 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, 226 459 грн - штраф за порушення термінів повернення грошових коштів, 3 750,53 грн - пеню.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він 06 серпня 2010 року за договором позики грошових коштів передав позичальнику ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 226 459 грн, які відповідач зобов'язався повернути у строк до 31 жовтня 2010 року. Оскільки у встановлений строк відповідач грошові кошти не повернув, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 22 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму основного боргу за договором позики грошових коштів у розмірі 226 459 грн, 725,91 грн - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, 226 459 грн - штраф за порушення термінів повернення грошових коштів, 3 750,53 грн - пеню. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи, 06 серпня 2010 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) у письмовій нотаріальній формі був укладений договір позики на суму 226 459 грн зі строком повернення 31 жовтня 2010 року.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно положень ч. 1 ст. 1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч. 2 ст. 1053 ЦК України), а, по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір позики укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання ним цих коштів, що свідчить про виникнення боргового зобов'язання між сторонами. У зв'язку із неналежним виконанням договору позики ОСОБА_3 як кредитор позичальника має право отримати від боржника суму позики, три проценти річних від простроченої суми та неустойку.

Погоджуючись із висновками суду про обґрунтованість позову, апеляційний суд зазначав, що позивач визнав, що первісно правовідносини між сторонами виникли відносно насіння соняшника, який він на підставі усної домовленості продав ОСОБА_4 Договір позики, укладений між сторонами, відповідає вимогам ст. 1046 ЦК України та закріплює бажання сторін змінити первинне зобов'язання на позикове.

Разом з тим, процесуальний закон (ст. ст. 11, 303 ЦПК України) обмежує повноваження суду щодо вирішення справи обсягом та змістом позовних вимог, які уточнюються, змінюються чи доповнюються до початку розгляду справи у суді першої інстанції (ст. 31 ЦПК України).

ОСОБА_3 не обґрунтовував підстави звернення до суду новацією боргу у позикове зобов'язання, відповідних доказів про укладення новаційного договору не надавав та суд першої інстанції, відповідно, дійсність первинного зобов'язання не перевіряв.

За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність між сторонами ознак та умов новації боргу, а тому постановлена ним ухвала підлягає скасуванню відповідно до ст. 338 ЦПК України із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.