487/4560/15-ц Про визнання незаконним утримування на території України малолітньої дитини та забезпечення її повернення до Держави Ізраїль - 15.06.2016 Прийняття

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом громадянина держави Ізраїль ОСОБА_7, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області Міністерства юстиції України, до ОСОБА_8 про визнання незаконним утримування на території України малолітньої дитини та забезпечення її повернення до Держави Ізраїль, за касаційною скаргою громадянина держави Ізраїль ОСОБА_7, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області Міністерства юстиції України, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 грудня 2015 року,

У червні 2015 року громадянин держави Ізраїль ОСОБА_7, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області Міністерства юстиції України, звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього та ОСОБА_8 народилась дочка ОСОБА_9, яка до серпня 2013 року проживала в Ізраїлі разом із батьками, які спільно брали участь у її вихованні.

У серпні 2013 року ОСОБА_8 повідомила йому про те, що вона має намір поїхати в України для того, щоб відвідати свого хворого батька та попросила надати їй дозвіл на вивезення дитини за кордон, що він і зробив 12 серпня 2013 року.

13 серпня 2013 року ОСОБА_8 виїхала разом з їх дочкою до України та до Ізраїлю не повернулась.

На підставі наведеного просив визнати незаконним утримування ОСОБА_8 на території України їх малолітньої дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1; повернути малолітню до місця її постійного проживання у державу Ізраїль за адресою: АДРЕСА_1; у разі невиконання рішення суду у добровільному порядку - зобов'язати ОСОБА_8 передати їх дочку для забезпечення її повернення до держави Ізраїль.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі громадянин держави Ізраїль ОСОБА_7, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області Міністерства юстиції України, просить скасувати судові рішення у справі, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що побутові умови мешкання малолітньої дитини в Ізраїлі були незадовільні, мали місце випадки застосування позивачем по відношенню до відповідача фізичного насилля за місцем проживання. 13 серпня 2013 року відповідач з дитиною виїхала до України, письмову згоду на що 12 серпня 2013 року надав позивач, на теперішній час дитина проживає з матір'ю в Україні у належних матеріально-побутових умовах, органом опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради надано висновок про недоцільність повернення малолітньої дитини до Ізраїлю, дитина вже прижилася у своєму новому середовищі, вона вільно спілкується мовою рідних, добре адаптована до соціального оточення, позбавлення якого поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нетерпиму обстановку, а тому відсутні підстави видавати розпорядження про повернення дитини.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, Конвенції про права дитини (995_021) , що набула чинності для України з 27 вересня 1991 року, статей 5, 154, 257 СК України держава Україна гарантує кожній дитині захист її прав та інтересів, бере під свою охорону кожну дитину як особистість.

Зазначені вище положення кореспондуються з Преамбулою Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (995_188) (далі - Конвенція), учасником якої є і Україна, та за якою для держав-учасниць слідує, що інтереси дітей - це найважливіше в справі турботи про них.

Відповідно до ст. 12 Конвенції слідує, якщо дитина незаконно переміщена або утримується і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться у попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Про наявність того, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, можуть свідчити наступні факти: що вона відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, відвідує різноманітні гуртки, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки, зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Зазначені факти необхідно оцінювати в сукупності з дотриманням інтересів дитини як на цей час, так і в майбутньому, балансу інтересів та прав батьків, думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, тощо. Тобто, за умови початку процедури повернення дитини після річного терміну, наявності даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі, виходячи з інтересів дитини суд може відмовити в задоволенні заяви, навівши при цьому доводи про наявність підстав і доказів для такого висновку.

При цьому, ст. 13 Конвенції закріплено, що незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Вирішуючи питання щодо повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (995_188) (далі - Конвенція), суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 та 12 Конвенції). При цьому суд повинен переконатись у наявності (відсутності) виключень, передбачених статтями 13 та 20 Конвенції, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-117цс13 та від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єрусалим в Державі Ізраїль у громадянина Ізраїлю ОСОБА_7 та громадянки України ОСОБА_8 народилася дочка ОСОБА_9. Дитина проживала з батьками в м. Єрусалим за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пояснень відповідача, показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та фотографій помешкання, розташованого за зазначеною вище адресою, побутові умови мешкання сім'ї ОСОБА_7, особливо для малолітньої дитини, були незадовільні (антисанітарні). Крім того, мали місце випадки застосування позивачем по відношенню до відповідача фізичного насилля за місцем проживання.

13 серпня 2013 року ОСОБА_8 з дитиною виїхала до України, письмову згоду на що 12 серпня 2013 року надав ОСОБА_7

Згідно акта обстеження умов проживання сім'ї від 09 жовтня 2015 року, складеного Службою у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, Матеріально-побутове становище дитини задовільне, в квартирі, де проживає дитина, чисто, прибрано, дитина забезпечена всім необхідним відповідно до вікових потреб, матір'ю створені умови для повноцінного розвитку та проживання дитини.

04 листопада 2015 року фахівцями Миколаївського міського центру соціальних служб для сім'ї здійснено відвідування сім'ї ОСОБА_8 за місцем проживання, під час якого встановлено, що відповідач проживає разом з дитиною, бабусею дитини, ОСОБА_10, та дядьком ОСОБА_12 У помешканні створені належні умови для проживання дитини. Дитина має тісний психоемоційний зв'язок з матір'ю та сильне почуття прив'язаності до неї, легко та невимушено встановлює контакти з оточуючими, досить чітко та відповідно до віку висловлює свої думки та почуття, має низький рівень тривожності. У процесі виховання мати дотримується послідовності у своєму ставленні до дитини, проханнях, у використанні заохочень та дисциплінарних методів впливу.

Зі змісту висновку органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради від 23 листопада 2015 року № 2447/020201-22/03/14/15, вбачається, що з 13 серпня 2013 року і по теперішній час дитина ОСОБА_9 проживає в Україні з матір'ю, ОСОБА_8, у м. Миколаєві за адресою: АДРЕСА_3, у належних матеріально-побутових умовах, спілкується мовами східнослов'янської групи, відвідує дошкільний навчальний заклад, соціалізована в суспільстві, оточена любов'ю та турботою рідних. Відповідач не має наміру повертатися до Ізраїлю, вона належним чином виконує батьківські обов'язки, турбується про дитину. Питання про повернення до держави Ізраїль малолітньої дитини, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, розглядалося 17 листопада 2015 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Миколаївської міської ради, за результатами розгляду якого повернення малолітньої дитини до Ізраїлю визнано недоцільним.

Натомість, позивачем не було надано доказів про те, що піклування про дитину на території України здійснюється з порушенням принципів Декларації прав дитини (995_384) та Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) .

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки дитина вже прижилася у своєму новому середовищі і повернення її до держави Ізраїль суперечить інтересам самої дитини.

Доводи касаційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.