Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Закропивного О.В., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства "ЛУКУЛЛ", третя особа - директор приватного підприємства "ЛУКУЛЛ" Криворотько Віктор Васильович, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою приватного підприємства "ЛУКУЛЛ", яке діє через представника Богомола Івана Олександровича, на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 січня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з приватного підприємства "ЛУКУЛЛ" (далі - ПП "ЛУКУЛЛ") на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16 390,62 грн та 1 тис. грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 січня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП "ЛУКУЛЛ" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 336,52 грн, виплату якого здійснити після утримання податків та обов'язкових платежів, та 300 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Додатковим рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ПП "ЛУКУЛЛ", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 на підставі наказу від 01 травня 2014 року був прийнятий на роботу водієм в ПП "ЛУКУЛЛ".

Наказом від 31 липня 2014 року № 65 ОСОБА_4 звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

При звільненні з позивачем не був проведений розрахунок.

Згідно з видатковим касовим ордером від 04 серпня 2015 року № 1 ПП "ЛУКУЛЛ" сплатило ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати за червень і липень 2014 року та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2 403,62 грн.

Частиною 1 статті 47 КЗпП Українипередбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судами встановлено, що 31 липня 2014 року у день звільнення ОСОБА_4 працював. Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_4 відмовився отримувати належні йому кошти або ухилився від їх утримання. Суду також не надано доказів того, що відповідач після видання наказу про звільнення ОСОБА_4 вжив заходи щодо виплати належних йому коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судами встановлено, що саме з вини відповідача позивачу своєчасно не була виплачена заробітна плата при звільненні, що позбавило його гарантованого законом права на отримання заробітної плати та завдало моральної шкоди.

З урахуванням встановлених обставин справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з підприємства на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, оскільки позивач був на роботі у день звільнення, відповідачем не було проведено виплату усіх належних сум ОСОБА_4, при цьому відповідач не надав суду належних і допустимих доказів того, що позивач відмовився отримувати належні йому кошти або ухилився від їх утримання і відповідач після видання наказу про звільнення ОСОБА_4 вжив заходи щодо виплати належних йому коштів.

Твердження скаржника, що судами не правильно зроблено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не заслуговують на увагу, оскільки скаржником середня заробітна плата обчислена виходячи з виплат за останні три місяці, а не за останні два місяці, як це передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову.

Отже підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, а тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного підприємства "ЛУКУЛЛ", яке діє через представника Богомола Івана Олександровича, відхилити.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду полтавської області від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.