Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Комінтернівського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання іпотечного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у 2006 році йому було 10 років і він проживав разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 у м. Харкові. Вказана квартира належала ОСОБА_4 на праві власності, а у нього було право користування квартирою.

10 травня 2006 року на засіданні опікунської ради при виконкомі Комінтернівської районної ради у м. Харкові було розглянуто заяву

ОСОБА_4 щодо можливості продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1, власником якої є вона та її батько ОСОБА_5 й придбання на її ім'я трикімнатної квартири № 109, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 та було зобов'язано ОСОБА_4 зареєструвати його, як неповнолітнього, за фактичним місцем проживання за указаною адресою: АДРЕСА_2, терміном до 22 червня 2006 року.

31 травня 2006 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу АДРЕСА_1.

2 червня 2006 року між АКБ CP "Укрсоцбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 36 550 доларів США на купівлю трикімнатної квартири загальною площею 68,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором між

ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу указаної квартири та договір іпотеки, за яким придбана останньою указана квартира була передана в іпотеку банку.

Уточнивши позовні вимоги, позивач, зазначаючи, що при укладенні спірного договору іпотеки були порушені його права як малолітньої особи, яка має право проживання у квартирі і не було отримано попереднього дозволу органу опіки та піклування, просив визнати його недійсним.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2015 року позовОСОБА_3задоволено. Визнано укладений між ОСОБА_4 та ПАТ "Укрсоцбанк" договір іпотеки від 2 червня 2006 року недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року рішення районного суду скасовано. Ухвалено нове рішення,яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції з урахуванням положень ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 405, 56 ЖК УРСР, законів України: "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (2623-15) , "Про охорону дитинства" (2402-14) , виходив із того, що при укладенні договору іпотеки було порушено права неповнолітнього

ОСОБА_3 щодо користування житлом, предметом іпотеки і попередньої згоди органу опіки та піклування не отримано.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що договором іпотеки права ОСОБА_3, як неповнолітнього на час укладення цього договору.

Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 22 травня 2002 року до 24 травня 2006 року був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1.

Згідно з паспортом НОМЕР_1, виданим на ім'я ОСОБА_3, місцем його реєстрації з 16 січня 2008 року є квартира АДРЕСА_3, а з 7 квітня 2015 року - квартира АДРЕСА_2

10 травня 2006 року на засіданні Опікунської ради при виконкомі Комінтернівської районної ради у м. Харкові розглянуто заяву ОСОБА_4 щодо можливості продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1, власником якої є вона та її батько ОСОБА_5, та купівлі на своє ім'я трикімнатної квартири № 109, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_4 було зобов'язано зареєструвати неповнолітнього ОСОБА_3 за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2, терміном до 22 червня 2006 року.

31 травня 2006 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

2 червня 2006 року між АКБ CP "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_4 укладено договір кредиту, згідно з яким останній надано кредит у сумі 36 550 доларів США на купівлю трикімнатної квартири загальною площею 68,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, а також договір купівлі-продажу вказаної квартири.

Згідно з п. 1.6 договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Пунктом 2.1.4. договору передбачено, що іпотекодавець зобов'язаний без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковою угодою до цього договору, не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 посилався на невідповідність п. 2.1.4 вказаного договору іпотеки положенням ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян безпритульних дітей" та рішення опікунської ради при виконкомі Комінтернівської районної ради у м. Харкові від 10 травня 2006 року.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (п. 3 ч. 2 ст. 177 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) ).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції "Про права дитини", прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) , суд повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Вирішуючи спори щодо захисту прав дітей під час укладення договорів іпотеки, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина) та на законі (ст. 405 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Частиною 1 ст. 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За змістом цієї статті право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру) в особи, членами сім'ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Вирішуючи питання про визнання недійсним договору іпотеки та правильне застосування до спірних правовідносин ст. 405 ЦК України, ч. 2 ст. 177 СК України, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ст. ст. 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства"і ст. ст. 203, 215 ЦК України, необхідно установити з якою метою придбавалася квартира, яка є предметом іпотеки (поліпшення житлових умов сім'ї), чи була ця квартира єдиним житлом її сім'ї, чи є у сім'ї інше житло, а також чи відчужено квартиру, у якій сім'я проживала до цього.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2918 цс 15 від 16 березня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом встановлено, що кредитний договір, договір купівлі-продажу квартири та договір іпотеки про передачу в іпотеку придбаної за кредитні кошти квартири, були укладені в один день; під час їх укладення ОСОБА_4 не приховувала, що має малолітню дитину та зобов'язана була її зареєструвати дитину в іпотечному житлі.

Отже, ні ОСОБА_4, ні її сім'я, в тому числі й неповнолітній ОСОБА_3, не були і не могли бути зареєстровані та проживати в квартирі, що є предметом договору іпотеки на час його укладення, з об'єктивних причин.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на вказані вище положення закону уваги не звернув, не перевірив наявність у позивача права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце його фактичного постійного проживання, не з'ясовував, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки та дійшов передчасного висновку про те, що на час укладення спірного договору права позивача, як малолітньої особи, не були порушені.

При новому розгляді справи апеляційному суду слід також звернути увагу на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-396 цс 15 від 30 вересня 2015 року щодо прав неповнолітнього на момент укладення договору іпотеки та реалізації ним своїх прав на пред'явлення позову, коли він став повнолітнім.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.