Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до дочірнього підприємства "Нафтогазобслуговування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", третя особа - ОСОБА_6, про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою дочірнього підприємства "Нафтогазобслуговування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 2009 року він працював у відповідача на посаді начальника юридичної служби. За час роботи на підприємстві він сумлінно виконував свою роботу, будь-яких доган та стягнень протягом виконання посадових обов'язків на нього не накладалося, однак 25 травня 2015 року його було попереджено про наступне вивільнення.

Наказом дочірнього підприємства "Нафтогазобслуговування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України") від 26 травня 2015 року № 166-о/с його було звільнено з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив скасувати наказ ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 26 травня 2015 року № 166-о/с, поновити його на посаді начальника юридичної служби або на рівнозначній посаді згідно із чинним на момент ухвалення судовим рішенням, штатним розписом та організаційної структури підприємства, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 107 008 грн та 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову ОСОБА_5 Скасовано наказ ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 26 травня 2015 року № 166-о/с про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" з 26 травня 2015 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України". Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 травня 2015 року по 21 січня 2016 року у розмірі 169 154 грн без урахування обов'язкових платежів та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції правильно виходив із установлених у справі обставин, які свідчать про те, що наказом ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 4 листопада 2009 року № 207-к ОСОБА_5 було призначено на посаду начальника юридичної служби.

Наказом НАК "Нафтогаз України" від 4 березня 2015 року № 68 затверджено організаційну структуру ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України".

Наказом від 5 березня 2015 року № 48 ліквідовано юридичну службу та посаду начальника юридичної служби. Цим же наказом створено відділ правової та договірної роботи зі штатом 3 особи.

У зв'язку зі змінами в організаційній структурі та штатному розписі від 5 березня 2015 року ОСОБА_5 попереджено про наступне вивільнення.

Проте фактично ОСОБА_5 ознайомився із попередженням про наступне вивільнення 25 травня 2015 року, оскільки починаючи з 11 березня по 25 травня 2015 року він перебував частково у відпустці, частково не працював у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

У цей період, а саме 19 березня 2015 року, юрисконсульту юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" ОСОБА_7 було запропоновано посаду начальника відділу правової та договірної роботи, а наказом від 24 березня 2015 року його з посади юрисконсульта юридичної служби переведено на посаду начальника відділу правової та договірної роботи.

Наказом НАК "Нафтогаз України" від 16 квітня 2015 року № 126 затверджено нову організаційну структуру ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України". Згідно із цим наказом створено, крім іншого, сектор юридичного та кадрового забезпечення зі штатом 2 особи.

При виході на роботу 25 травня 2015 року ОСОБА_5 було ознайомлено із письмовим попередженням про наступне вивільнення (а. с. 10).

Наказом ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" від 26 травня 2015 року № 166-о/с ОСОБА_5 звільнено з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами 1, 3 ст. 492 цього Кодексу передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд прийняв до уваги вищезазначені правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, та встановивши обставини у справі, які свідчать про те, що при попередженні 25 травня 2015 року ОСОБА_5 про наступне вивільнення йому не були запропоновані вакантні на той час на підприємстві посади - начальника сектора юридичного та кадрового забезпечення або юрисконсульта сектора юридичного та кадрового забезпечення, а також відповідачем не було прийнято до уваги його переважне право на залишення на роботі, оскільки він має на утриманні двох неповнолітніх дітей та непрацюючу дружину, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову зі скасуванням наказу про звільнення позивача з роботи, поновлення його на посаді начальника юридичної служби ДП "Нафтогазобслуговування" НАК "Нафтогаз України" з 26 травня 2015 року та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Такий висновок суду відповідає встановленим у справі обставинам та ґрунтується на вимогах КЗпП України (322-08) .

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність вищезазначених висновків суду не спростовують. За таких обставин рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Нафтогазобслуговування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.