Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_5, про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на Ѕ частини квартири, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з 04 червня 1983 року по 18 жовтня 2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

16 жовтня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір міни, на підставі якого остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, яку в подальшому продала ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 14 лютого 2009 року, а ОСОБА_8, у свою чергу, продала вказану квартиру ОСОБА_9, яку остання продала ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу квартири від 27 червня 2009 року.

Звертав увагу на те, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, який було укладено між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, оскільки судом установлено, що остання розпорядилась майном зі спільної сумісної власності подружжя без його згоди, при цьому судом зазначено, що він має право звернутись до власника квартири із позовом про витребування майна.

Посилаючись на наведені обставини, просив витребувати із чужого володіння ОСОБА_4 на його користь Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на Ѕ частини вказаної квартири.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2015 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 43,9 кв. м, житловою площею 27,4 кв. м.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 Ѕ частини вищевказаної квартири.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 04 червня 1983 року по 18 жовтня 2010 року.

Відповідно до договору міни від 16 жовтня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Надольською О.А., ОСОБА_5 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 лютого 2009 року ОСОБА_5 продала вказану квартиру ОСОБА_8, а остання продала спірну квартиру ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу від 12 травня 2009 року, а ОСОБА_9 продала вищевказану квартиру ОСОБА_4, про що свідчить договір купівлі-продажу квартири від 27 червня 2009 року.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який було укладено 14 лютого 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8

Вказаним судовим рішенням також було встановлено, що 14 лютого 2009 року ОСОБА_5 розпорядилася спільною сумісною власністю подружжя без згоди свого чоловіка ОСОБА_3, уклавши договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_8, повідомивши при цьому нотаріусу неправдиві відомості про те, що вона у шлюбі не перебуває та спірна квартира є її особистою власністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 має право на Ѕ частини спірної квартири, оскільки вказана квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та вибула з володіння останнього поза його волею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 не є і не був власником спірної квартири, як в цілому, так і її частки, оскільки власником квартири була ОСОБА_5, а належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, проте на підтвердження цих фактів доказів позивачем не надано.

При цьому апеляційним судом зазначено, що рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 02 грудня 2009 року позивача визнано таким, що втратив право користування спірною квартирою, як члена сім'ї колишнього власника.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2012 року, яке набрало законної сили, встановлено, що 14 лютого 2009 року ОСОБА_5 розпорядилася спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартирою АДРЕСА_1, без згоди ОСОБА_3, уклавши договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_8

При укладанні та посвідченні вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_5 повідомила нотаріусу неправдиві відомості про те, що вона не перебуває в шлюбі, а спірна квартира є її особистою власністю, чим ввела в оману нотаріуса та покупця ОСОБА_8

Також у вказаному рішенні зазначено про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частини квартири, оскільки вона належить йому відповідно до вимог закону, при цьому останній має право звернутись із віндикаційним позовом до власника спірної квартири на підставі ст. 388 ЦК України.

Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

При цьому судовим рішенням у цивільній справі за участю тих самих осіб, яке набрало законної сили, встановлено, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а отже, вказана обставина в силу ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. 70 СК України частки майна дружини та чоловіка у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, на зазначені обставини не звернув уваги, не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.