Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Ткачука О.С., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним пункту кредитного договору та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 серпня 2007 року між нею та публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") був укладений кредитний договір, за умовами якого їй було надано кредит у розмірі 21 832,53 доларів США, зі строком їх повернення по 5 серпня 2014 року, у встановленому договором порядку.

Зазначала, що відповідно до вимог ч. 8 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" нею було здійснено часткове дострокове погашення споживчого кредиту належним чином в період та в порядку, визначеному договором (84 місяці з "6" по "10" число кожного місяця).

Проте, всупереч ч. ч. 4 та 8 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", п. п. 2.1.4, 6.2, 7.1 кредитного договору не було здійснено відповідного коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення, не було надано відповідних консультаційних послуг з питань виконання договору протягом строку його виконання, не було здійснено додаткового моніторингу погашення споживчого кредиту, що призвело до безпідставного отримання відповідачем грошових коштів, а саме переплаті по сплаті заборгованості за отриманим споживчим кредитом на загальну суму 3 832,48 доларів США, які в добровільному порядку повернути відмовляється.

Ураховуючи наведене та зміни до позовних вимог, на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , ст. 1212 ЦК України, просила стягнути з відповідача 3 489,68 доларів США безпідставно отриманих грошових коштів та визнати недійсним п. 4.3 кредитного договору, як несправедливу умову договору, оскільки цим пунктом порівняно з положеннями ст. 110 ЦПК України, фактично обмежуються її права на звернення до суду за своїм місцем проживання.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 7 липня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_4 3 489,68 доларів США, та 741,91 грн судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_4 переплачених коштів у сумі 3 489,68 доларів США, та 741,91 грн судового збору скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення на її користь переплачених коштів у сумі 3 489,68 доларів США, та 741,91 грн судового збору, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У іншій частині рішення не оскаржено, тому не перевіряється судом касаційної інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову про стягнення переплачених коштів, оцінивши надані сторонами докази, апеляційний суд прийшов до правильного висновку, що всі нарахування були здійснені банком у відповідності до умов договору, за період дії договору,

ОСОБА_4 було всього сплачено 26 124,77 доларів США, зазначений розрахунок заборгованості ні позивачем, ні його представником належними та допустимими доказами не спростовано.Посилання позивача на наявність переплати за кредитним договором, належними доказами не підтверджено.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року в частині стягнення переплачених коштів та судового збору залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.