Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Сумського будівельного коледжу про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Сумської області від 9 грудня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 26 серпня 1992 року по 19 грудня 2014 року вона працювала в Сумському будівельному технікумі (в 1993 році реорганізовано в Сумський будівельний коледж) на різних посадах.

Наказом в.о. директора коледжу № 174-К від 19 грудня 2014 року її було звільнено із посади завідуючої будівельним відділенням за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Крім того, в наказі було зазначено про виплату грошової компенсації за 325 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Відповідачем до моменту її звернення до суду та в процесі розгляду даної справи було частково здійснено виплату суми компенсації за невикористану відпустку, проте остаточний розрахунок не було проведено.

Враховуючи викладені обставини, ОСОБА_4, із урахуванням уточнень, просила стягнути 18 580 грн 88 коп. грошової компенсації за невикористану відпустку тривалістю 325 календарних днів та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні станом на 8 жовтня 2015 року у розмірі 42 966 грн 69 коп.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 9 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто із Сумського будівельного коледжу на користь ОСОБА_4 18 580 грн 88 коп. грошової компенсації за невикористану відпустку та 42 966 грн 69 коп. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 9 грудня 2015 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 9 грудня 2015 року скасовано в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, в іншій частині рішення змінено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку відмовлено.

Стягнуто із Сумського будівельного коледжу на користь ОСОБА_4 15 545 грн 73 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що при звільненні позивачки коледж не провів повний розрахунок з останньою.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд, вірно застосувавши положення ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, оцінивши докази відповідно до ст. 212 ЦПК України, із дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із того, що 3 квітня 2015 року відповідач фактично здійснив розрахунок із ОСОБА_4, в т.ч. за невикористаних 259 днів відпустки, відтак на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 72 дні.

Колегія суддів погоджується із таким висновками.

Таким чином, оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд апеляційної інстанції із урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до оцінки доказів, їх належності та допустимості, порядку збирання та надання суду.

Проте згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги у цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 9 грудня 2015 рокузалишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.