Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В.,Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про усунення перешкод в користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 листопада 2015 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 19 листопада 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_6 в володінні та користуванні 39/100 частинами домоволодіння АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_6 в користування житловий будинок позначений літерою "Б", який розташовано за адресою: АДРЕСА_1, жиле приміщення 1-6, площею 10,3 кв.м, приміщення 1-7, 1-4, туалет позначений літерою "Л", сарай позначений літерою "З", душ позначений літерою "К", огорожу, водопровід залишено в загальному користуванні.

Вселено ОСОБА_6 в житловий будинок позначений літерою "Б", який розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачка чинить ОСОБА_9 перешкоди у користуванні спірним домоволодінням, а тому його порушені права підлягають захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_7 не чинити позивачу перешкод у володіння, користуванні та розпорядженні нерухомим майном. Також суди дійшли висновку про доцільність виділу позивачу в користування житлового приміщення в будинку, позначеного літ. "Б" в домоволодінні по АДРЕСА_1, оскільки відповідачка займає інші приміщення в цьому будинку. Також суди дійшли висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом його вселення до житлового будинку, позначеного літ. "Б" в спірному домоволодінні.

Проте зазначені висновки судів в частині виділу позивачу в користування житлового приміщення в будинку, позначеного літ. "Б" не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону та зроблені при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до п. п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) передбачено, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

Судами встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 в цілому складається з двох окремо збудованих житлових будинків літ. "А", літ. "Б", а також із надвірних будівель та споруд.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 квітня 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 успадкували 63/200 частин вказаного домоволодіння, окрім того до складу спадщини не увійшли самочинно збудовані будівлі, в тому числі літ. Б-1.

Іншим співвласником 37/100 частин домоволодіння є ОСОБА_8 відповідно до договору дарування від 1 квітня 1998 року.

Рішенням виконавчого комітету Комсомольської районної у м. Херсоні ради за від 11 квітня 2014 року № 48 спадкоємцям надано право оформити право власності на одноповерхову житлову прибудову літ. "Б-1" розміром 4.86 х 6.14 м. з житловою площею 10.3 кв.м, сарай літ. "З" розміром 2.5 х 2.30 м. за адресою: АДРЕСА_1, що є підставою для проведення перерахунку ідеальних часток в домоволодінні.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 18 листопада 2014 року встановлено ОСОБА_6 ідеальну частку в розмірі 39/100 частин, за ОСОБА_8 - в розмірі 22/100 частин на домоволодінь по АДРЕСА_1.

Згідно технічного паспорта на зазначений житловий будинок від 3 березня 2015 року частка ОСОБА_7 в зазначеному домоволодінні складає 39/10 частин.

Судами встановлено, що 78/100 частин вказаного домоволодіння, власниками яких є ОСОБА_6 та ОСОБА_7, фактично є житловим будинком літ. "Б", які складається з приміщень 1-4 (кухня - 11 кв.м), 1-5 (житлова кімната - 5,7 кв.м), 1-6 (житлова кімната - 10,3 кв.м), 1-7 (коридор - 4,2 кв.м.); всього 31,2 кв. м, туалету літ "Л", сарай літ. "З", душ літ. "К", огорожа, водопровід.

З рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 8 листопада 2013 року, висновку судово-будівельної експертизи від 24 жовтня 2013 року вбачається, що об'ємно-планувальні рішення житлового будинку літ. "Б", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, не дозволяють провести виділ частки співвласників з дотриманням вимог ДБН.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до ОСОБА_7 із заявою в якій просив останню не чинити йому перешкоди у користуванні спірним домоволодінням. Наявність спору щодо користування нерухомим майном також підтверджується рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 8 листопада 2013 року.

Встановивши вищезазначені обставини, а також враховуючи положення ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_6 в частині вселення останнього в житловий будинок "Б", в домоволодінні розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а також щодо зобов'язання відповідачки не чинити ОСОБА_6 перешкоди у користуванні власністю.

Проте із висновками судів в частині виділу в користування позивачу приміщення літ. 1-6, площею 10,3 кв.м в будинку "Б" у вищезазначеному домоволодінні погодитись не можна з наступних підстав.

Право на житло є одним з найголовніших невід'ємних прав особи, проголошених ст. 47 Конституції України. Це право означає не лише можливість особи набути житло у власність або в користування, а й право особи на проживання в житловому приміщенні.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом особи є житловий будинок,квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Однією із ознак поняття житла є придатність для проживання в ньому людини. Житло має відповідати будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам, завдяки яким можливе безпечне проживання в ньому.

Відповідно до п. п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224- 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про виділ йому у користування житлового приміщення 1-6, площею 10,3 кв.м, в будинку, позначеного літ. "Б" в домоволодінні по АДРЕСА_1, суд першої інстанції на порушення вимог процесуального закону не встановив чи відповідають будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам житлове приміщення 1-5 в будинку, позначеного літ. "Б", яке фактично залишилось в користуванні відповідачки.

Перевірюючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не усунув вищезазначених порушень норм процесуального закону та передчасно залишив рішення суду першої інстанції в зазначеній частині без змін.

Враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не враховано вищезазначених норм матеріального та процесуального права, судові рішення в частині встановлення порядку користування житловим будинком не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду в зазначеній частині із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 листопада 2015 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про встановлення порядку користування житловим будинком скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В інших частинах рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 листопада 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.